— А, то це такий з вас лікар, синьйоре Ігнаціо Панкраціо! — обурився Франческо, а хлопчик тільки головою закивав. — Що ж, доведеться спершу вас вилікувати від лютої жорстокості. Ну-бо, до праці, кийочку!
Враз кийок як підхопився та як почав міряти лікаря уздовж та вшир!
— Ой, годі-бо, я вже вилікувався! — заволав із торби лікар. — Де той хворий? Ось ведіть мене до нього!
Повели його до дроворуба, і там Ігнаціо Панкраціо на ділі показав, що лікар з нього справді неабиякий, — так швидко та вміло направив він бідоласі вивихнуту руку. Тоді Франческо звелів торбі заготувати для вбогої родини дроворубової чимало харчів та й пішов далі. Довго він ішов чи ні, аж дивиться — опинився в місті. А вже смеркалося, то він і завернув до заїзду, щоб було де переночувати. Господиня дала йому вечеряти, а тоді й каже:
— Оце попоїж, хлопче, та краще тікай із цього міста світ за очі.
— А хіба що? — питає здивований Франческо.
— Та тут така напасть, що хтозна, як її позбутись, — каже господиня. — Місяців зо три тому приплентав до міста й осів тут якийсь чужинець, — бодай би він згинув! — та й почав учити геть усіх гуляти в кості. Тепер усі хлопці тут мов почманіли. Світу не бачать — одно тільки грають у ті кості з ранку до смеркання, а від смеркання до ранку. Хто програється дощенту, той зникає безвісти! Уже дванадцять гарних і сумирних, як голуби, хлопців із найповажніших родин як у воду впали!
— Дякую вам, добра жіночко, що попередили мене, — сказав Франческо, а сам собі подумав: «У цьому місті, здається, не гулятимуть без діла ні чарівна торба, ні кийок». — А все ж таки я просив би дозволу перебути кілька днів у вашому заїзді.
Уранці Франческо попросив у своєї торбини сто тисяч скудо — старовинних монет. Не минуло й години, а вже ціле місто знало, що до них заїхав принц Санто Франческо, вельми славетна і щедра людина. Опівдні до кімнати Франческо в заїзді постукали. Юнак відчинив і побачив перед собою химерного чолов’ягу в довжелезному плащі й капелюсі з пір’їною, натягнутому аж на вуха.
— Синьйоре Санто Франческо, — мовив непроханий гість. — Я перебуваю у цьому місті лише три місяці, проте встиг уже познайомитися з усіма його найгіднішими юнаками. Матиму за велику честь, якщо й ви завітаєте до мене в гості. Я вже чув, як добре ви граєте в кості. Запевняю вас: у цьому місті ви зможете показати весь свій хист гравця.
— Сказати правду, — відповів Франческо, — я навіть не знаю, як ті кості тримати в руках. Але якщо ви ласкаво згодитесь мене навчити, то я ладен грати в них з ранку до вечора. Я весь до ваших послуг, пречесний синьйоре!
Гість був страшенно задоволений відповіддю Франческо. Він став прощатися й так старанно вклонився, аж спіткнувся й мало не впав. Франческо як гляне — та трохи не скрикнув: у гостя з-під плаща вистромилася волохата ратиця!
«Еге, то он воно що! — нишком подумав Франческо. — Сам нечистий навідав мене. Ну, стривай лиш, цього разу ти доброго облизня спіймаєш!»
Увечері синьйор Санто Франческо пішов грати в кості з пекельником. Навчився він того чортячого діла хутко, але програв двадцять тисяч скудо.
Другого вечора Франческо вже грав краще, але програв тридцять тисяч скудо.
Третього вечора Франческо грав уже, як і сам дідько, і програв п’ятдесят тисяч скудо.
Тепер нечистий вирішив, що Франческо вже більше не має ані сольдо.
— Не журіться, любий синьйоре Санто Франческо, — улесливо мовив чорт. — Я віддам вам половину грошей, які ви програли, аби тільки ви знов мали виграш.
— А коли ні?
— Як ні, то вже не нарікайте: ви станете моєю власністю, і я зроблю з вами, що схочу.
— Ах ти, бісів сину! — гнівно вигукнув Франческо. — Тепер я вже знаю, де ділися ті дванадцять юнаків! Ану киш у торбу!
Нечистий опам’ятатися не встиг, як уже стирчав догори ногами з торби. Тільки ратиці ще метлялися зверху, проте за мить сховалися і вони. Тоді Франческо сказав:
— Цей синьйор полюбляє веселі жарти. Пожартуймо ж трішечки й ми з ним. Ану-бо, кийочку, до роботи!
І кийок заходився працювати…
— Ой лишенько! — залементував нечистий. — Синьйоре Франческо, я вам віддам половину всього мого виграшу! — А кийок не вгавав! — Ні, ні, — увесь мій сьогоднішній виграш. — А кийок не вгамовувався. — Ой-ой-ой, я поверну вам усі гроші, які виграв у цьому клятому місті! — А кийок таки робив своє.
Тоді чорт питає, плачучи:
— Та скажіть-бо, чого ви хочете?
Франческо зупинив кия та й каже: