— Спасибі, конику! — Богун кинувся ліворуч, навздогін за козаками, але тут відразу налетіли і обскочили його кругом — цілий рій гусарів. Два з них, одчайдушні, скочили на плечі. Богун лише обтрусився, і гусари попадали, наче груші…
Міцно стали козаки. Креснули вогню з своїх шабель, раз-два, і відлетіла розтрощена панська шабля, а пан ротмістр відкотився слідом за Рогальським. Пан Ржевуський, бачачи свою біду, дременув навтікача.
…Богун з Голоблею тимчасом вправлялись з гусарами. Гаятись на річці далі небезпечно. На поміч погромленим гусарам поспішав новий загін.
— Додому, молодці;
І козацькі коні стрілами понесли своїх вершників. На другий день, вранці, ніби нічого й не сталося, пани побачили Богуна здоровим і веселим з козаками на валах.
— А що, сподобалась наша лазня? — глузували задоволені пани.
— Дякую, панове! — сміючись, відповідав Богун. — Лазня непогана! Де ж то бачено, щоб у поганій лазні купалися такі пани, як пан воєвода Ланцкоронський?
— Га, розбійнику, чекай! От візьмемо твою вовчу нору, ще не так тебе скупаємо!
Польські погрози і козацькі жарти жваво перелітали з одного табору в другий. А щоб гірше дошкулити козакам, гусари вивели і поставили перед валами вночі зловленого бранця. Закопали два стовпи.
— Подивіться! Отак вам усім, собакам, буде! — кричав пан Ржевуський, розлючений з нічної козацької виправи.
— Прощавайте; люди добрі! Прощавайте! — голосно прощався з козаками бранець. — Повісять мене вражі ляхи ні за нюх табаки. І коники мої каренькі в Комарові залишилися.
Богун, що пильно дослухався до вигуків бідолахи козака, раптом радісно гукнув:
— Поміч іде!
— Яка поміч? Звідки? — дивуючись, озирався навколо Немира.
— Хіба не чуєш, бранець знак нам подає. Каренькі коники — масть Глуха. Глух у Комарові, а може, вже й під Вінницею.
— Гей, гей, поміч іде! — несподівано озвався з монастирської дзвіниці вартовий. — Цілий полк іде… Аж два!
— Поміч! Поміч! — потужною луною на тисячі голосів прокотилось на валах. Незабаром з боку старого міста, у полі, почулися часті постріли. Обложені богунці з радісним тюканням і свистом дивилися, як злякана пострілами панська челядь почала втікати від возів і коней, залишаючи обоз напризволяще. Заметушилися гусари. Підштовхнули до шибениці бранця, підсмикнули…
— Пилявчики! Ваше діло на Віслі зависло[38]! — випроводжали їх козацькі кулі.
Богун уже сидів на коні і лагодився виводити з монастиря свої кінні сотні.
––––––
Примітки:
[1] Іван Богун — один з видатних українських полководців, активний учасник народної війни проти пансько польського поневолення (1648—1654).
[2] Ярема Вишневецький — український магнат; ще юнаком зрікся православ’я і прийняв католицтво; під час народно-визвольної війни жорстоко розправлявся з українським населенням. У 1648 році втік до Львова.
[3] Лотр — розбійник, злодій, негідник.
[4] Жеч Посполита — самоназва Польщі.
[5] Гідра — дев’ятиголова змія в грецькій міфології; вбити її не можна було, бо на місці відсіченої голови зразу ж виростала нова; тут: лайливе слово.
[6] Максим Кривоніс (Перебийніс) — полковник Запорозького війська; герой визвольної війни українського народу 1648-1654 років, очолював козацькі загони.
[7] Ойчизна — вітчизна.
[8] Сирівець — тут: пасма (мотузки) з сирої невичиненої шкіри.
[9] Гайдуки — легкоозброєні воїни, які перебували на службі в угорських та польських поміщиків у XVII-XIX ст.
[10] Інстинктивно — мимовільно, несвідомо.
[11] Саркастично — в’їдливо-глузливо, ущипливо.
[12] Нобілітація — перехід у вищі кола суспільства, «ошляхетчення».
[13] Ятаган — холодна зброя, нагадує шаблю чи кинжал, з увігнутим лезом.
[14] Кунтуш — верхній чоловічий чи жіночий одяг.
[15] Хорунжий — у Польщі та Литві — особа, що очолює військовий підрозділ кінноти (50—120 осіб).
[16] Обозний — виборна службова особа, що обіймала одну з найвищих посад і відала організацією війська та керувала артилерією.
[17] Стефан Потоцький — син великого польського воєначальника, коронного гетьмана Миколи Потоцького.
[18] Обоз — укріплений козацький табір у степу.
[19] Реєстрові — козаки, записані в державний реєстр (список): вони одержували від короля невелику плату, одяг, зброю; їхні сім’ї звільнялися від податків та панщини.
[20] Іван Барабаш— прибічник польської шляхти.
[21] Хоругва, корогва — тут: військовий підрозділ кінноти (50— 120 чоловік) у шляхетській Польщі XVI-XVII ст.