Незважаючи на тяжкі сімейні обставини, Андрій успішно закінчив університет. У Записках Наукового товариства імені Т. Шевченка надрукував ґрунтовну наукову працю «Григорій Ількевич як етнограф». Син І. Франка пробував себе і в поезії: підготував збірку віршів «Полин життя», але вважав її не вартою друку.
Андрій упорядкував і уклав каталог батькової бібліотеки, робив коректуру його нових творів. Багато зусиль доклав він, упорядковуючи і підготовляючи до друку величезну працю Івана Франка «Галицько-руські народні приповідки». У передмові до третього тому цієї праці Іван Франко писав: «На закінчення складаю щиру подяку моєму синові Андрієві, без якого помочі і дуже старанного співробітництва я при безвладності рук не міг би був повести своєї праці так, як вона фактично доконана. Особливо немало праці задав він собі в систематичнім впорядкуванні рукописного матеріалу та в добиранні численних варіантів із друкованих джерел».
21 квітня 1913 року Андрій ліг спати, а вранці рідні побачили, що він мертвий. Поховали його на Личаківському цвинтарі. Зі спогадів сестри Ганни: «Одного вечора, прийшовши з гімнастики, ліг спати й рано щось довго не вставав. Коли ми прийшли його будити, побачили, що він лежав лицем до подушки, ввесь посинів, не рухався. Це була перша смерть у нашому домі. Ми були немов громом поражені. Зателефонували до лікаря, але лікар, прийшовши, заявив сердито: “Адже він уже давно помер”. Поховали Андрія скромно на віддаленому місці Личаківського цвинтаря. Тато припав на коліна коло домовини, а сльози котилися по його обличчі… Та довелось лишити дорогу могилу, іти додому. Я ще часто ходила з мамою на могилу брата, але, насправді, мама ніколи не повірила, що він умер. Часто, прийшовши з міста, казала мені: “Я бачила Андруся, він напевно живе, оженився”. І тоді накидалася на нас усіх: “Чому ви його сховали від мене? Хай він прийде!”». У 1994 році працівники Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка відшукали на Личаківському цвинтарі могилу Андрія, впорядкували, поставили дубовий хрест і освятили.
Тарас – другий син письменника. Він народився 9 березня 1889 року. Назвали його на честь великого Кобзаря. Формувався як особистість під впливом батька, який прагнув дати синові фундаментальну освіту. «Своїх дітей батько завжди заохочував працювати, вчитися й усякими способами по глиблювати свої знання», – писав Тарас Франко у статті «Мої спогади про батька». Тарас закінчив гімназію з відзнакою. Навчався у Віденському, а потім у Львівському університетах. Був фахівцем з класичної філології. Ще в студентські роки почав переспіви віршів античних авторів. Уже в 1913 році опублікував дві збірки поезій: «Старе вино в новому місі», «На крилах гумору». Займався педагогічною діяльністю в гімназіях Станіслава, Львова, Ряшева (Жешув).
З початку Першої світової війни Тарас був мобілізований до австрійської армії. Коли почалася боротьба за державність України, він – у лавах січових стрільців. Тарас Франко був четарем, відзначився в боях за Львів у листопаді 1918 року. Він служив в армії й журналістом, висвітлював події боротьби за волю, героїчні подвиги січовиків.
У 1919—1922 роках Тарас Франко жив на Східній Україні в місті Харкові. Працював у видавництві, читав лекції з української літератури, викладав на курсах червоних старшин. Познайомився з поетом В. Сосюрою, написав схвальну рецензію на його збірку поезій «Червона зима». Поет був вдячний за це Т. Франкові. Через хворобу матері Тарас повернувся до Львова. Свою діяльність присвятив вивченню спадщини батька. Т. Франко зробив також певний внесок у розвиток спорту в Галичині, видавши в 1923 році книжку «Історія і теорія руханки», а в 1925-му – книжку «Розвиток руханки серед українців». 1934 року видав свою першу наукову працю «Лис Микита. Критичний розбір поеми Івана Франка».
Влітку 1950 року Тарас Франко всією сім’єю виїхав до Києва, де працював науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР, завідував бібліотекою свого батька. В інституті успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: «Іван Франко і Борислав». Багато зробив для впорядкування архіву свого батька, що істотно допомогло в підготовці зібрання творів Івана Франка в 50-ти томах.
Tapac Франко – автор спогадів «Про батька», які містять багато цікавих матеріалів про Івана Франка. Він також автор збірки гуморесок «Вздовж і впоперек» та інших творів. Працював викладачем у Львівському та Київському університетах, написав «Нарис з історії римської літератури», перекладав з польської й німецької мов. Був членом Спілки письменників України.