У Тараса Франка було дві доньки, Зіновія й Люба, та син Роланд. Зіновія стала відомим науковцем, Люба працювала у видавництві «Українська Радянська Енциклопедія». Син Роланд – кандидат технічних наук, автор монографій з проблем автоматизації промислових процесів.
Петро народився 11 листопада 1890 року в Нагуєвичах. Ріс здоровим і рухливим хлопцем. Ще в шкільні роки виявив любов до хімії, захоплювався спортом. Створив першу юнацьку організацію Пласту. Закінчив, як і старші брати, гімназію. Захоплення юнака були різнобічні: література, історія, техніка, збирання фольклору, військова справа. У своїх спогадах «Іван Франко зблизька» Петро писав: «Це збирання етнографічного матеріалу мало свій вплив і на старшого сина Андрія, й на мене. І Андрій, і я збирали теж пильно. Я особливо зібрав багато приповідок та коломийок у Нагуєвичах, а цілу збірку передав, за радою батька, професорові Гнатюкові до видання. На жаль, видання не дійшло до завершення».
У 1913 році випускав для юнаків «Пластові забави та ігри». Під час Першої світової війни вступив добровільно до січових стрільців, став сотником УГА. Закінчивши школу льотчиків у м. Сараєво, він очолив авіаційний загін з 20 літаків. Петро Франко вилітав на бойові завдання разом з іншими льотчиками. 4 січня 1919 року під час чергового польоту в околицях волинського села Дуліби його «Альбатрос» був підбитий. Петро потрапив у полон. Його відправили в польський табір Домб’є під Краковом. На щастя, між сторожею був Петрів товариш із Львівського політехнічного інституту. Він допоміг Петрові втекти.
Після закінчення війни син письменника вчителював у Львові, а після одруження переїхав до Коломиї. Працював у Коломийській гімназії вчителем руханки та хімії. Брав участь у суспільному та культурно-освітньому житті.
Петро Франко написав декілька творів з історії визвольних війн українського народу: «Семенко, Івась та Ганнуся» (1922), «Битва під Пилявцями. Полковник Абазин» (1923). У 1923 році закінчив політехнічний інститут, отримав диплом інженера-хіміка.
1924 року вийшли його пригодницькі твори «Пачкар Демко і інші оповідання», а в 1928-му – «В пралісах Бразилії», твір про міграцію галичан. Надрукував спогади «Від Стрипи до Дамаска. Пригоди четаря УСС» (1934), де є й автобіографічні елементи. Інсценізував повісті Івана Франка «Захар Беркут», «Борислав сміється», оповідання під назвою «Без праці».
Польська поліція переслідувала його, робила обшуки в його помешканні. У 1931 році Петро Франко з сім’єю виїхав з групою польських інженерів на роботу до Радянського Союзу. Оселився в Харкові. Займався дослідницькою роботою в інституті прикладної хімії. Бачив, як гинуть з голоду люди. Після закінчення контракту в 1936 році, не прийнявши радянського громадянства, яке йому пропонували, виїхав до Львова і тим зберіг ще на деякий час своє життя.
Петро Франко викладав хімію у Львівському політехнічному інституті, займався літературною й науковою діяльністю. Здійснив переклад поем Івана Франка «Мойсей» та «Іван Вишенський» польською мовою, дописав дві останні глави повісті «Борислав сміється», створив підручники з фортифікаційних робіт, шведської руханки для народних і середніх шкіл.
У 1939 році більшовики прийшли до Львова. Їм необхідно було використати у власних цілях сина відомого поета. Петра обрали депутатом Народних Зборів трудящих Західної України і змусили виступити з промовою про віковічне прагнення західних українців возз’єднатися зі Східною Україною. Коли Червона армія 1941 року відступала, Петра Франка з іншими вченими Львова забрало НКВС, буцімто охороняти й евакуювати. Слід по ньому зник. За офіційними повідомленнями, Петро Франко загинув під час війни. Однак згодом радянська влада його чомусь реабілітувала.
Ганна – четверта дитина в сім’ї Франків. Дочка народилася 3 вересня 1892 року у Львові. Закінчила вчительську жіночу семінарію, але вчительської посади не дістала, бо не була лояльною до тодішнього польського окупаційного уряду. Вона виступала проти шовіністичної політики польських правителів у Галичині, брала участь у боротьбі за Український університет у Львові. Працювала деякий час у страховому товаристві «Дністер» у Львові.