За вікнами замку-палацу вже просіювався світанок, коли Таумі пройшлася кімнатами і коридорами маєтку. Вона йшла до Іветти.
Знайшла її у будиночку для прислуги. Таумі так довго не могла її знайти, що вже було затривожилася. Але махнула рукою до охоронця, який поткнувся було за господаркою, коли вона ступила до невеличкого будиночка, що прилягав до палацу: стій, мовляв, там.
Іветта лежала гола-голісінька посеред кімнати, що примикала до кухні. Спала на підлозі ничма, підклавши ліву руку під щоку, а біля правої, відставленої вбік, валявся великий гострий ніж, яким розрізали рибу.
«Ось він, ніж її помсти», — подумала Таумі.
Вона здригнулася, бо здалося, що Іветта мертва. Але крові ніде не видно. Повагавшись, підійшла, нагнулася і торкнула рукою Іветту за плече. Перед тим встигла подумати, яка ж вродлива її колишня подруга. Цей ледь розсунутий задок, підібгана під себе нога здатні були будь-кого спокусити і викликати захоплення. Манила до себе і персикова засмага спини і пліч.
Коли Таумі торкнулася плеча, Іветта шарпнулася, перевернулася на бік. Дивилася на Таумі, мовби вперше її бачила.
— Іди хоча б на ліжко, — сказала Таумі.
Іветта сіла на підлогу й раптом скрикнула:
— Боже мій, де я? Що зі мною? Чому я тут?
Вона затулила груди складеними навхрест руками. Обличчя її густо налилося рум’янцем.
— Де я? — ще раз запитала, тепер уже швидше простогнала вона.
— У мене, — сказала Таумі.
— Але чому, чому я гола? І тут, на цій підлозі…
— Ти що, нічого не пам’ятаєш?
— А що я маю пам’ятати? Ми що, знову з тобою напилися? Чи ти… Боже мій, ти що, викрала мене?
Здається, вона щось уже пригадувала. А тоді подивилася на Таумі. Її очі горіли.
— Ненавиджу! Як я тут опинилася? Це ти мене привезла вчора сюди?
— Заспокойся, — сказала Таумі. — Ти сама приїхала. Справді, одягнися хоча б.
— Так, я одягнуся… Мені, мені дуже холодно…
Іветта звелася на ноги. Її почало тіпати, мов у пропасниці.
— Я що, в твоєму домі? Справді в твоєму домі?
— Ти ж вчора приїхала сюди…
— Приїхала?
— Приїхала, дала прес-конференцію і захотіла стати моєю служкою.
— Я — твоєю служкою?
Іветта засміялася. Це був сміх ненависті, що став переростати в істерику. Вона кинулася до Таумі і, якби та не відхилилася, вдарила б її.
«їй пороблено», — згадала Таумі слова Маріонелли.
А втім, сама Маріонелла вже стояла в дверях. Вона сказала, що доведеться міс Іветті дати якесь плаття, бо та своє викинула вчора ввечері у бачок зі сміттям, перед тим пошматувавши. Таумі тим часом міцно схопила Іветту за руки. Вони поглянули одна одній в очі. І тут Іветта все пригадала. Пригадала і з жахом стала відступати, тягнучи за собою Таумі.
— Ти проклята відьма, — закричала Іветта.
— Я тобі нічого не зробила, — закричала й собі Таумі. — Ти сама приїхала до мене. Здається, це вже до тебе доходить?
Вона відпустила руку колишньої подруги. Та відступила і плюхнулася на невеличку тахту, що стояла біля стіни. Затулила руками тепер вже обличчя.
— Принеси їй якесь моє плаття, — звеліла Таумі Маріонеллі.
— Добре, я зараз.
Але коли Таумі ступила крок до голої незваної гості, та закричала:
— Не наближайся!
— Як хочеш, — Таумі спинилася. — Як хочеш. Зараз тобі дадуть вдягтися і відвезуть до міста. У тому, що з тобою сталося, я зовсім не винна. Хоча…
Таумі повагалася. Вона не вміла визнавати свою неправоту й вибачатися. Але тут її наче щось підштовхнуло.
— Хоча я повинна вибачитися перед тобою за той дурний інцидент. Справді, я б хотіла вибачитися.
— Вона б хотіла… Вона б хотіла… Ти ж геть зганьбила мене…
Іветта раптом ревно заплакала. Зарюмсала, геть як маленька дівчинка. Підштовхнута невидимою силою Таумі кинулася до Іветти, опустилася перед нею на коліна, обняла і стала пристрасно цілувати. Іветта взялася відбиватися та через хвилину затихла в обіймах подруги й коханки. Знову подруги. Вони обидві заплакали. Такими їх застала Маріонелла, що зайшла до кімнати з розкішною темно-бузковою сукнею в руках.
Через чотири з половиною години після цього Таумі Ремпбелл й Іветта Сімпсоні сиділи в Нью-Йорку в кабінеті одного з найкращих (чи й найкращого) психоаналітиків США Джеймса Дональда Річардсона. До Нью-Йорка вони прилетіли на персональному гелікоптері Таумі, маленькому, але зграбному, що вміщував четверо осіб. Перед тим, проконсультувавшись з адвокатом і своєю прес-службою, Таумі звеліла дати в пресу повідомлення: вчорашній інцидент біля її будинку був звичайним розіграшем, такою собі безневинною витівкою. І якщо декого він, судячи з повідомлень телеканалів, епатував, то що ж, це лише свідчить: розіграш вдався. Тим гірше для журналістів, котрі не змогли це розпізнати. Дружба з міс Іветтою просто відновлена, от і все.