Таумі відзначила подумки, що, хоч оселя її тимчасової перекладачки вкрай бідна — ліжко-диван, шафа для одягу, книжкова шафа, стіл, холодильник, телевізор, кілька стільців та репродукції картин (Пікассо, Брак, Макс Ернст, ну й, певно, місцеві) демонстрували гарний художній смак господині. На столі у вазі тішила око композиція із засушених рослин, квітів, багряних листків, яка свідчила, що міс учителька розуміється на мистецтві ікебани. Та й сама ваза хоч із простого скла, була вироблена доволі естетично. Це порадувало Таумі, й вона подумала, що перебути ці два-три дні у туземному селі буде легше, ніж можна було собі уявити, дарма, що вперше за багато літ без комфорту.
Для вечері з гостею — ой, Божечку мій, що ж ми їй покажемо? — були зарубані курочка й качечка, зроблені котлетки із м’яса, що зберігалося в директорському холодильнику, відкриті банки з маринованими огірочками й помідорчиками, зроблено салат із свіжої власної капусти, у крамниці прикуплено ковбаску, в тому числі для салату «Олів’є», а в барі Максима Руського пляшку іспанського — за його словами — вина. Ну й із серванта Георгій Семенович, котрий, коли дізнався, скільки йому плататимуть як перевізнику, аж підскочив з радощів, бідака, дістав пляшечку закарпатського коньячку.
Доки варилося та смажилося, Софія Петрівна запропонувала гості з дороги освіжитися в баньці. Георгій Семенович лазню відразу й розпалив. Таумі, яка найбільше любила поніжитися у ванні, проте, не відмовилася, бо знала вже й фінську сауну, й холодну африканську лазню, а в Києві побувала, як їй сказали, у «рашен банья». То їй цікаво було побачити лазню туземну.
Таумі Ремпбелл не була обтяжена жодними комплексами, до того ж знала, як можна приручити підручних і слуг. Вона без жодних вступів спитала Зінаїду Антонівну:
— Ми підемо у вашу «банья» удвох? Згода?
— Якщо ви бажаєте, — зашарілася Зіночка.
У маленькому зальчику дерев’яної зсередини, хоч обкладеної знизу спеціальним кахлем лазні Зінаїда переконалася, що тіло у Таумі Ремпбелл таки божественно-досконале. У напівтьмяному світлі воно здавалося взагалі якимось містичним чи містично-мерехтливим. І коли Таумі попросила натерти її привезеним з собою милом і шампунем, такими тонко-пахучими, що їх хотілося пити і їсти, Зіна з радістю згодилася. Треба сказати, що сама Таумі, критично озирнувши перекладачку-помічницю, зазначила, що хоч у тої тіло виглядає старшим, ніж у неї, насправді старшої на чотири роки, як вона вже знала, — все ж це тіло сільської вчительки було доволі породистим і струнким. Не надто вродлива на обличчі, хоч по-своєму і приваблива, Зінаїда, проте, мала, як каже сучасна молодь, класну фігурку і стрункі ноги, вміло вишліфувані творцем, з плавним потовщенням до сідниць. Незважаючи на сувору сільську реальність і роботу після уроків на директорському городі, Зіна, як уміла, доглядала і по-своєму викохувала це тіло. Потреба в цьому зросла, коли почала проходили закоханість у колись обожнюваного юною дурепочкою Жорика, й вона стала подумувати, кому дістанеться її майже досконале, чого там гріха таїти, тіло в майбутньому. Отож цьому тілу не були чужі креми й навіть епіляція ніг.
Все це побачила досвідчена Таумі, але так подавала й вміло вихиляла своє, що Зіна вперше в житті відчула справжнє збудження поруч із жінкою. Натираючи й омиваючи спину, голову, животик Таумі, вона гасила в собі бажання притулитися до тіла цієї богині й цілувати, а може, й… Чула ж вона, що таке буває й між жінками. Ні, вона, бувало, разом з дівчатами милася під душем в університетському гуртожитку, але там було тільки споглядання, цікавість: а які груди, живіт, дупка у Галі, Каті, Тоні… Ну, веселилися, реготали, бризкали водою… Тут же було зовсім інше, її наче підхоплювала якась невидима сила й затягала у дивну бездонну глибину. Вона падала, й голова крутилася в цьому падінні дедалі більше, роблячи безмірним її щастя. Коли ж взялася мити ноги Таумі, то мимоволі (ні, усвідомлено!) опустилася на коліна. І в якийсь момент не стрималася й притулилася губами до лона з ледь-ледь помітним волоссям. Тут вона відчула, як на її обличчя щось полилося. Ні, то була не вода, то було те, що вона читала в якийсь книжці, в еротичній літературі називають «золотим дощем». І Зіна не тільки не відхилилася, а стала його з насолодою пити.