Цієї миті до хати влетів Денис, схопив невблаганну Ганну за плечі, підняв зі стільця й викинув, як погане цуценя, надвір, гримнувши дверима й замкнувши їх на защіпку. Але жінка не вгамовувалася. Спершу місила кулаками двері, дедалі голосніше лаючись та проклинаючи всіх присутніх, а тоді взялася за шибки. Ураз за спинами гостей посипалося дзвінким дощем розтрощене на друзки скло…
Валька сиділа прибита, наче на неї звалилася всенька хатня стеля.
Марійка й собі зціпила руки, раз по раз мовчки перечитуючи «Отче наш».
Першими драпнули з хати майбутні родичі. Вони вихором скочили на воза, й погонич хвацько замахнувся батогом, вигукнувши лишень: «Но, кобило, но, додому!»
За ними пошкандибали добре підпилі Тетяна з Дмитром, мовляв, господарка чекає. Людка з Любкою вислизнули з хати ще тоді, як Ритка тягла в кімнату Андрона. Тож у веранді зосталася скам’яніла Валька й не менш ошелешена Марійка.
– Ритко, огляньмо краще подарунки, – Валька трусонула гривою, ніби прокинулася від сну, й поклала собі, що мусить опанувати себе й негайно забути все, що верзла п’яна односелиця.
Стара Крадуниха під ту пору вже заспокоїлася, помітивши, що гості таки розбігаються, як миші, і вмостилася коло високого клена, зиркаючи на павутиння вечірніх проблисків-променів.
– Анумо, – погодилася Рита.
Подруги сіли на тапчан за зеленкуватими шторами й розпакували спершу Тетянин подарунок. У картоновій коробці лежали кожна в своїй паперовій обгортці двохсотграмові склянки. Розвинули Маріїну білісіньку скатертину, оздоблену по краях червонястими вишиваними полуницями. А відтак дісталися й до Вальчиного найменшого пакунка.
– Срібний хрестик на ланцюжку! – зраділа іменинниця. – Дякую, Валько, я, опше-то, давно вже думала щось таке повісити на шию, але якось усе забувала, – призналася розм’якла од приємної втіхи Рита. – Дуже, Валько, дякую, дуже! – тричі поцілувала подругу в обидві щоки.
– Цей хрестик уже освячений, мені його наш батюшка Роман привіз, – Валька не приховувала суму в голосі. – То нехай він тебе оберігає, – знічев’я підправила зачіску. – До речі, колись про це я історійку повчальну вичитала, – попри тривогу надумала відзначитися красномовством, освіченістю й начитаністю.
Знала напевне: подруги, як завше, слухатимуть її з великим захопленням.
Ритка ніби й забула про катавасію, яка допіру стихла, підгребла під себе ноги, обхопила їх руками і, схиливши голову на гострі худі коліна, дала зрозуміти, що радо слухатиме Вальку. Бо ж вона ось уже чотири роки, як живе в місті, не те що інші. «І хай там що моя мачухера базікає, а Валька для мене найкраща за всіх!» – подумки постановила собі.
Марійка теж усілася на табуретку й зіперлася на тверду сті – ну обдертої веранди, що її востаннє фарбували в блідо-салатовий колір років із дванадцять тому.
– Три дівчини пізно ввечері йшли дорогою, і раптом коло них сталася страшна аварія: зіткнулися два автомобілі, що їхали назустріч один одному, – зачала гутірку Валька. – А дів чата дивом вижили. Хіба якийсь час не могли говорити з переляку, бо ж стали свідками жахливого видовища. Згодом, коли вони прийшли до церкви подякувати Богові за врятоване життя, розбалакалися з незнайомою парафіянкою. Повідали їй свою історію, а жінка запитала в дівчат, чи мали вони при собі хрестики або образки. З’ясувалося, що тільки в одної було розп’яття. Тоді незнайомка мовила: «Ти тому й вижила, бо на тобі був хрестик! А ти, – сказала другій, – хоч і без хрестика була, але того вечора раз по раз хрестилася. Ну, а ти, – зирнула на третю, – хоч і геть безбожна, але на дорогу тебе перехрестила мати».
Дівчата широко всміхнулися, а Ритка, помітивши в кожної з них на тілі хрестик, вигукнула:
– Тепер і я захищена від пустого!
А за мить додала:
– Ой, Валько, і звідки ти, опше-то, це все знаєш?!
Ритка ніколи не шарілася, коли потрапляла в ситуації, де могла виказати свою недорікуватість, некомпетентність чи необізнаність. Тому над недоречністю чи недолугістю своїх запитань і висловлювань ніколи не задумувалася. Сором – то був не її друг-приятель.
– Читаю багато, – усміхнулася Валька.
– Тогово-но, дівчата, я, певно, заміж виходитиму, – спокійно видала Марійка.