Тоді, коли мати відпускала сина до Рити підсобити в чомусь, Аркаша завжди повторював: «Служба скінчилася, празник настав!» І мчав до Чикунихи-молодички. Їй, простій і балакучій веселусі, негулящий працьовитий Аркадій міг зробити все, чого просила!
А Денис попервах злигався з місцевим дармоїдом Федьком. Син місцевої фельдшерки спивався на очах. Маючи всього двадцять із гаком літ, він скидався на сорокарічного пияка з посинілим носом, туманними очиськами й тремтючими руками. Не було в селі такої пиятики, аби Федько по-людськи тримався, не засинав просто за столом, хряпнувшись у тарілку чи то з квашеною капустою, чи з масним холодцем… Він завше напивався до безтями. І найбільше вражало те, що вже четверта-п’ята піднята склянка з горілкою випадала з його рук, які страшенно тряслися. Та він і її добирав хисту випити. Бідолашна мати, яку шанували в селі, бо була добра медичка, отак і жила (чи жила?) з двома алкоголіками, мавши ще й чоловіка питущого. Щодня ці обидва невдахи безпробудно пиячили…
А Денис багато не пив. Він грав із Федьком у карти. Поки той ще тямив щось. А коли починав просити випити, Денис не міг нічим допомогти, бо ні грошей не мав, ні запасів самогонки, тому прощався з друзякою й повертався до улюбленого дивана, де справляв перед телевізором лежні до самісінького вечора.
А Ритка від нього й не вимагала більшого. «Як не хоче нічого робити, то хіба я примушу?» – не перецінювала своїх можливостей. До того ж звикла, що ніхто з її сімейства не був беручкий до роботи, не вставав удосвіта (хіба щоб випити), не підбивав родиноньку до якоїсь спільної справи.
Так і зимували. Баба Параска на кухні в запічку товклася, Ганна з Андроном – там-таки, тільки за столом із чверткою самогону. Маргарита ж часто-густо ходила в гості до молодшої сестри Людки, яка вискочила заміж одразу після школи й хоч так-сяк, але бодай старалася порядкувати в новім господарстві, що його переписала чоловікові Андрієві двоюрідна баба Уляна.
Людка навіть пожила зі старою близько року, і старі односельці-всезнайки склали їй гідну оцінку. Казали: «Знаємо, бачили, що по-доброму до Уляни ставилася мала Крадуниха, з ложки стару годувала, води подавала, до смерті, як годиться, догледіла. Не завжди злодюжки – люди бездушні».
А Любка в районі вешталася. Після ПТУ влаштувалася в тому ж таки гуртожитку, де три роки прожила, каштелянкою. Студентів стерегла, перепустки їм роздавала. І то так, що вже за півроку до сільської школи, в якій колись її мати прибирала, приїхало районне начальство з претензіями: «І кого ж то ви, такі-сякі вчителі, в люди випускаєте? Чого ви їх у своїй школі навчаєте, що вони ні до роботи, ні до знань, а лишень до розпусти й пиятики беручкі?!» Педагоги виправдовувалися, мовляв, ми ж хорошого вчили, але що, як не мали ті дівчата пристойного батьківського виховання…
Любку звільнили, та вона не журилася, бо вже на другий день оселилася в кімнаті молодого вчителя-майстра, якого нещодавно запросили викладати в ПТУ. Любка за три дні хлопця закрутила, прилюбила й гарнесенько собі запанувала в кімнатці, що її приділили вчителеві. Щоправда, вона там хіба нічки перебувала, обіймаючи-пестячи чотириокого педагога, а спозаранку долучалася до своєї давньої компанії, яка цілісінький день байдикувала в кафе із заяложеною назвою «Околиця».
Пролежав Денис зиму. А відтак часом став кудись їздити, казав, що навідується додому, до рідні, яка після отого Марга-ритиного дня народження не вельми кликала в гості незаконну невістку. Поїде – приїде. Перестав геть пити, зате став багато курити. Весною Ритка знову поїхала на зелене море, а як повернулася, то більше Дениса не бачила.
Невдовзі отримала листа, в якому йшлося, що його спіймали на торгівлі маковинням. Саме за ці бізнесові справи сидів він у колонії, де рік тому накинув оком на білявку-поліщучку. Але цього разу повнолітнього засудили на цілих чотири з половиною роки і спровадили на зону.