Звісно ж, батюшка окропить і власниць цього великоднього лакомства. Він ніколи не шкодував для них свяченої води: рясно поливав вдоволені, доладно підв’язані акуратними вузликами найкрасивіших хусток обличчя, ще й усміхався. І чоловіків не оминав, освячував. Знав-бо: це дійство додає парафіянам великої радості й віри в те, що за водою спливуть усі їхні дошкульні болячки.
– Муки, гоніння, страдницька смерть іще чекали на апостолів. Однак уже ніколи вони не терпітимуть такої великої скорботи, яка володіла їхніми душами у ніч розп’яття. Бо всяку муку, навіть смерть, освітлює і перемагає Христове Воскресіння. І нині… Правда ж? – зирнув у сонливі й водночас сповнені свята очі вірян, – так само яскраво сяє світло пасхальної радості. З празником вас, браття й сестри! Після великого посту смачних і ситних вам страв! Але спершу ми їх освятимо. Бо ж поки паска не посвячена, її їсти не годиться, – повчав громаду. – І не забувайте, що свято Воскресіння триває цілий тиждень, і ми щодня чинитимемо в храмі урочисті відправи при відчинених царських воротах – на знак того, що тепер для всіх нас відчинені ворота Царства Божого…
Коли Тетяна з Митьком підійшли до місця, що його зі школи залюбили подружки-нерозлийвода, Валька з Марійкою у своїх кошиках уже позапалювали свічки.
– Ставайте поруч, тут іще місце для кількох кошиків, – припросила Валька Онищуччине сімейство, яке найчастіше кликали все ж Шолудишиним. – Христос Воскрес, кумочко! – Валька поцілувала подругу в обидві щоки, на Дмитра уваги не звернула. – А на Богдасика твого, похресника мого, тьху-тьху, щоб не зурочив ніхто! – оскалилася білозубо до малого.
– Воістину Воскрес! – відповіла Тетяна. – І вам, кумочко, Христос Воскрес! – поцілувала Вальку тричі. – І тобі, Марійко, Христос Воскрес! – похристосалася і з другою подругою.
– Воістину Воскрес, Тетяно! – відповіла Марійка. – І тобі Христос Воскрес, – і собі тричі поцілувала Тетяну в обидві щоки.
– А що, кумасю, коли з міста прибула? – тихше спитала Тетяна Вальку, приймаючи з кошика вишиту хрестиком серветку й запалюючи свічку.
В її плетінці, крім паски, лежали ковбаса, масло, сир, сіль, хрін, крашанки… Як у всякої доброї господині.
– Я вчора – вечірнім, а Арсен – сьогодні пізно ввечері, якраз на всеношну встиг.
– Певно, роботи багацько має? – зирнула на красеня кума.
«Ото видно, що чоловік і язика не мочить у ту смердючу бурячанку, – майнуло в Тетяниній голові. – Стрункий, підтягнутий, білісіньке обличчя, гоструватий, без синяви, ніс… Щастить же комусь!»
– Так, саме перед Пасхою мав багато роботи, мусив до вихідних якісь важливі документи підготувати, – зашепотіла Валька, бо церковний хор уже наспівував величне:
– То й добре, що вспів, бо він цілий рік чекає на оті вранішні пасхальні розговини після всеношної, – шавкотіла містянка Валька. – А ти як, Тетяно? – тільки спитала, коли церковна братія рушила в їхній бік. – Ой, ідуть уже, – примовкла Валька, тож Тетяна не стала їй відповідати. Подумала: кума спитала про справи лише для годиться, насправді нецікаві вони їй, якщо так хутко відбігла від речі…
Над селом розлився лунастий церковний дзвін, що свідчив про велике торжество й сповіщав про час найважливішої в році служби Божої. Священик, хор і парафіяни зі свічками під отой передзвін рушили тричі обходити довкола церкви. Валька побачила й бабусю Дарину, що ступала в центрі братії й гідно виводила найскладнішу другу партію тропаря:
Після того, як паски освятили, ніхто вже коло церкви не гаявся – усі намагалися якомога швидше дістатися до хати. Тутешні жителі були переконані: прийти з церкви додому швидше за сусіда – то вельми добрий знак! От якщо ти після служби перший уступиш до хати, то в тебе й хазяйство цього року вестиметься краще, й городина вродить рясніше, ніж у сусіда… Тому більшість селян, долаючи шлях пішки, неабияк заздростили тим, що приїздили до церкви машиною.