— Прощавай, літо, — подумала Сесі. — Сьогодні вночі я побуваю у всьому, що живе на світі.
Вона вселилась у чепурних цвіркунів на просмолених дорогах, а тепер купалася в краплі роси на залізній огорожі.
— Любов, — проказала вона. — Де моя любов?!
Вона сказала це ще за вечерею. Батьки аж скам’яніли від подиву у своїх кріслах.
— Май терпець, — порадили вони. — Пам’ятай, ти не схожа на інших. Уся наша сім’я незвичайна, особлива. Нам не можна шлюбуватися з простими людьми, інакше втратимо свої магічні сили. Ти ж не хочеш втратити здатність до чарівних подорожей, чи не так? Тож будь обережна. Будь обережна!
Але у своїй кімнаті на високому горищі Сесі напахнила парфумами шию і, схвильована, лягла на ліжко з пологом. Над Іллінойсом зринув молочний місяць, перетворюючи ріки на вершки, дороги — на платину.
— Так, — зітхнула вона. — Я з незвичайної сім’ї, яка літає ночами за вітром, ніби чорні паперові змії. Я можу жити в чому завгодно — у камінці, у шафрані або ж у богомолі. В подорож! Зараз же!
І вітер поніс її над полями, над луками.
Вона бачила теплі вогні будинків і сутінкові барви ферм.
«Якщо я сама не можу кохати через свою незвичайність, — думала вона, — то закохаюся через когось іншого!»
Біля фермерського будиночка, в ясну ніч, темноволоса дівчина, не старше дев’ятнадцяти років, співала, набираючи воду з глибокого кам’яного колодязя.
Сухим листком Сесі впала у колодязь. Лягла на ніжний мох, який обріс каміння, і подивилася вгору крізь темну прохолоду. Мить — і вона вселилась у невидиму метушливу амебу, мить — і вона у краплі прохолодної води в чашці. І вже відчуває, як її підносять до гарячих губ дівчини. У нічному повітрі м’яко пролунали ковтки.
Очима дівчини Сесі роззирнулася навколо.
Вона проникла в темноволосу голову і блискучими очима подивилася на руки, які тягнули грубу мотузку. Раковинами вух вона вслухалася у світ цієї дівчини. Її тонкими ніздрями ловила запах незвичайного середовища; відчувала, як сильно і якось особливо б’ється серце і як у пісні тремтить незнайомий язик.
Дівчина зітхнула і поглянула на похмурі луги.
— Хто там?
Відповіді не було.
— Це лише вітер, — прошепотіла Сесі.
— Лише вітер. — Посміхнувшись, дівчина здригнулася.
Яке ж чудове тіло в цієї дівчини! Ніжна плоть обгортала тендітні кісточки кольору слонової кості. Мозок був немов квітуча в мороці ніжно-рожева чайна троянда, а в роті відчувався присмак яблучного вина. Пружні губи притискалися до сніжно-білих зубів, гарно вигнуті брови дивилися на світ, а волосся м’яко та лагідно спускалося на молочно-білу шию. Пори були маленькі, щільно закриті. Кирпатий носик дивився на місяць, а щоки палали, ніби маленькі вогники. Тіло граційно переходило від одного руху до іншого, і весь час ніби наспівувало щось про себе. Бути в цьому тілі — все одно, що грітися біля полум’я домашнього каміна, або жити в муркотінні сплячої кішки, чи хлюпатися в теплій водиці струмка, який через ніч біжить до моря.
— Так! — подумала Сесі.
— Що? — запитала дівчина, ніби почула.
— Як тебе звуть? — обережно запитала Сесі.
— Енн Лірі, — дівчина відсахнулася. — Чому я говорю це вголос?
— Енн, Енн, — прошепотіла Сесі, — Енн, ти скоро закохаєшся.
Немов у відповідь на її слова з дороги донісся гуркіт і шерхіт коліс по гравію. На відкритій машині під’їхав високий чоловік, тримаючи кермо своїми могутніми ручищами, його посмішка сяяла на весь двір.
— Енн!
— Це ти, Томе?
— Хто ж іще? — сміючись, він вистрибнув з машини.
— Я з тобою не розмовляю! — Енн відвернулась, і з відра розплескалася вода.
— Ні! — вигукнула Сесі.
Енн завмерла. Вона глянула на пагорби і перші зірки. Потім втупилася у хлопця, який назвався Томом. Сесі змусила її впустити відро.
— Подивися, що ти накоїв!
Том підбіг.
— Дивись, це все через тебе!
Він, сміючись, витер носовою хустинкою її туфлі.
— Забирайся! — вона відштовхнула його руки, але він знову розсміявся. Дивлячись на нього зблизька, Сесі глянула на форму його голови, високий лоб, тонкі ніздрі, широкі плечі, блиск в очах і налиті силою руки, які дбайливо витирали туфлі хустинкою. Позираючи вниз із потайного сховку цієї чарівної голівки, Сесі смикнула приховану ниточку черевомовця, і гарненький ротик відкрився зі словами: — Дякую!