Він у відчаї ламав руки, гойдаючись у кріслі.
Я з цікавістю розглядав чоловіка, якого звинувачували в якомусь страхітливому злочині: йому було десь близько двадцяти семи років, світло-русяве волосся, приємне обличчя з м’якими, ніби змазаними рисами, ні вусів, ні бороди, перелякані голубі очі, майже дитячий рот; судячи з костюма та манер — джентльмен, із кишені літнього плаща стирчить пачка документів, які підказали Голмсу його фах...
— Скористаємося часом, що в нас залишився, — підсумував Голмс. — Ватсоне, прочитайте, будь ласка, цю статтю.
Під викличним заголовком, який прочитав нам Мак-Фарлейн, було надруковано наступне інтригуюче повідомлення:
«Сьогодні вночі, точніше, вдосвіта, у Ловер-Норвуді сталася подія, яка наводить на думку про злочин. Містер Джонас Олдейкр добре відомий в окрузі, де він упродовж багатьох років укладав угоди на будівництво. Містер Джонас Олдейкр — неодружений, йому п’ятдесят два роки, його садиба Діп-Дін-гаус — поруч із Сайденгемом, неподалік від Сайденгем-роуд. За словами сусідів, він дивак, неговіркий і нетовариський. Кілька років тому покинув справу, на якій нажив чималих статків. Однак невеликий склад будматеріалів у нього все ж залишився. Й ось учора ввечері, майже опівночі, у пожежну охорону повідомили, що за його будинком у дворі спалахнув один зі штабелів із дошками. Пожежники негайно виїхали, але полум’я з такою люттю жерло сухе дерево, що загасити вогонь було неможливо, і штабель згорів дотла. З першого погляду могло здатися, що подія ця цілком пересічна, але незабаром з’ясувалися обставини, що вказують на злочин. Усіх вразила відсутність власника складу на місці події. Його взялися шукати, але ніде не знайшли. Коли увійшли до його покою, то побачили, що ліжко не зім’яте, сейф відчинений, на підлозі розкидані якісь документи, усюди сліди боротьби, невеликі плями крові і, нарешті, у кутку дубова палиця, руків’я якої також забруднене кров’ю. Відомо, що ввечері в містера Джонаса Олдейкра був гість, котрого він закликав до спальні. Є докази, що знайдений ціпок належить цьому гостю. Ним виявився Джон Гектор Мак-Фарлейн-молодший, компаньйон лондонської юридичної контори «Ґрем і Мак-Фарлейн», 426. Ґрешембілдінґз, Східно-центральна дільниця. На думку поліції, активи, якими вона володіє, не залишають сумнівів у мотивах, які підштовхнули до цього злочину. Ми впевнені, що незабаром зможемо повідомити нашим читачам нові подробиці».
Ще одне повідомлення.
«Поширилися чутки, що містера Джона Гектора Мак-Фарлейна вже заарештували за звинуваченням у вбивстві містера Джонаса Олдейкра. Добре відомо, що наказ про його арешт уже підписаний. Слідство отримало нові докази, які підтверджують найгірші припущення. Крім слідів боротьби, у спальні нещасного виявили, що, по-перше, скляні двері спальні, які виходять у двір, виявилися відчиненими, по-друге, через двір до штабеля тягнеться слід від важкого предмета, який тягнули по землі, і, нарешті, у попелі виявили обвуглені кістки. Поліція дійшла висновку, що ми маємо справу з жахливим злочином: убивця завдав жертві смертельного удару в спальні, витягнув із сейфу папери, відтягнув труп до штабеля й, аби приховати сліди, підпалив його. Слідство доручили досвідченому фахівцеві Скотленд-Ярду інспектору Лестрейду, котрий узявся за розслідування з властивою йому енергійністю та проникливістю».
Шерлок Голмс слухав звіт про ці надзвичайні події, заплющивши очі й стуливши кінчики пальців.
— Випадок, без сумніву, цікавий, — нарешті промовив він у задумі. — Але дозвольте cпитати вас, містере Мак-Фарлейн, чому ви досі розгулюєте на волі, хоча підстав для вашого арешту начебто цілком достатньо?
— Я з батьками живу в Торрінґтон-лоджі, це в Блекгіті, містере Голмс, але вчора ми завершили справи з містером Олдейкром дуже пізно. Я залишився ночувати в готелі в Норвуді, звідки й поїхав на роботу. Про те, що трапилося, я дізнався лише в потязі, коли прочитав замітку, яку вам зараз показав. Одразу ж зрозумів, яка жахлива небезпека мені загрожує, тому поквапився до вас, щоб про все розповісти. Не маю жодного сумніву, що, якби я замість цього прийшов у свій офіс у Сіті або повернувся вчора додому, мене б уже давно заарештували. Від вокзалу Лондон-бридж за мною йшов якийсь чоловік, і я впевнений... Боже, що це?
Пролунав наполегливий дзвінок, услід за яким на сходах почулися важкі кроки, двері вітальні відчинилися, і на порозі з’явився наш старий приятель Лестрейд у супроводі полісменів.
— Містере Джон Гектор Мак-Фарлейн! — оголосив інспектор Лестрейд. Наш нещасний відвідувач піднявся. Обличчя його побіліло, як стіна. — Ви заарештовані за навмисне вбивство містера Джонаса Олдейкра.