— Доктор Ватсон — мій друг і колега.
— Чудово, містере Голмс. Я протестую винятково в інтересах нашої клієнтки. Справа така делікатна...
— Доктор Ватсон уже чув про неї.
— Отже, можемо братися до справи. Ви кажете, що дієте від імені леді Єви. Вона уповноважила вас прийняти мої умови?
— А які ваші умови?
— Сім тисяч фунтів.
— А в разі незгоди?
— Шановні джентльмени, мені важко обговорювати це питання, але якщо гроші не сплатять чотирнадцятого, то, звісно, весілля вісімнадцятого не буде.
Його нестерпна посмішка стала ще привітнішою. Голмс трохи задумався.
— Мені здається, — сказав він нарешті, — що ви зараз дієте із невиправданою впевненістю. Я знаю зміст листів. І моя клієнтка вчинить, певна річ, так, як я їй пораджу. Я ж скажу, щоб вона все розповіла своєму майбутньому чоловікові та поклалася на його порядність.
Мілвертон зареготав.
— Ви, вочевидь, не знаєте герцога! — мовив він.
Побачивши засмучене обличчя Голмса, я збагнув, що герцога він знає.
— У листах немає нічого поганого, — сказав він.
— Вони пікантні... дуже пікантні, — заперечив Мілвертон. — Леді писала чарівно. Але запевняю, що герцог Доверкорський не зможе цього оцінити. Втім, якщо ви думаєте інакше, то годі вже. Це питання суто ділове. Вважаєте, що ваша клієнтка лише виграє, якщо ці листи потраплять до герцога, — тоді з вашого боку буде справжнім божевіллям платити за них таку гору грошей.
Мілвертон піднявся й узяв свого плаща. Голмс аж посірів від злості та розчарування.
— Стривайте, — сказав він. — Ви занадто поспішаєте. Ми, зрозуміло, зробимо все, щоб уникнути скандалу в такій делікатній справі.
Мілвертон знову сів.
— Я був упевнений, що ви саме так підійдете до справи, — замуркотів він.
— Водночас, — продовжував Голмс, — леді Єва — незаможна жінка. Запевняю, що навіть дві тисячі фунтів буде для неї помітною втратою, а суму, яку ви назвали, однозначно не подужає. Тому прошу зменшити вимоги та повернути листи за ту ціну, яку я називав. Вона, запевняю, складе все, що ви можете отримати від неї.
Мілвертон аж розплився в усмішці, у його очах затанцювали веселі вогники.
— Знаю: те, що ви кажете про статки леді, правда, — сказав він. — Але подумайте, цей шлюб — така слушна нагода для її друзів і рідних щось зробити для неї. Вони думатимуть про весільний подарунок. Поясніть їм, що ця зв’язка листів принесе їй більше радощів, ніж усі лондонські канделябри та вази.
— Це неможливо, — похитав головою Голмс.
— Боже милий, Господи, як сумно! — вигукнув Мілвертон, виймаючи з кишені товстий записник. — Мені часом здається, що наші леді мають поганих порадників, вони не вчать їх робити надзусилля. Погляньте на це!
Він вийняв із конверта з гербом записку.
— Це належить... утім, недобре бути нескромним. Ось завтра вже можна буде назвати ім’я, коли ця записка опиниться в руках чоловіка цієї жінки. І все лише тому, що вона не хоче заплатити за неї жалюгідну суму, яку дістала б за півгодини, обмінявши свої діаманти на стрази. Така жалість! Ну, а ви пам’ятаєте раптовий розрив між міс Майлс і полковником Доркінґом? «Морнінґ пост» повідомила про це всього за два дні до весілля. А чому? Ні, це майже неймовірно, адже якісь жалюгідні тисяча двісті фунтів — і все було б залагоджено. Хіба це не сумно? І ви ще можете торгуватися, ви, людина при здоровому глузді, коли на карту поставлені честь і майбутнє вашої клієнтки! Ви мене дивуєте, містере Голмс.
— Я кажу те, що є, — заперечив Голмс. — Таких грошей моя клієнтка не назбирає. Але сума, яку я назвав, також чималенька. Навіщо відмовлятися від неї та губити щастя жінки? Адже це не принесе вам користі.
— Ось тут ви помиляєтеся, містере Голмс, чутка про це буде для мене вкрай корисною. У мене було вісім-десять подібних випадків. Якщо поширяться чутки, що я суворо покарав леді Єву, то й інші не пручатимуться. Розумієте?
Голмс схопився зі стільця.
— Хапайте його ззаду, Ватсоне! Не випускайте з кімнати! Зараз, сер, ми побачимо, що містить ваш нотатник.
Мілвертон хутко, як миша, майнув у кут і притулився спиною до стіни.
— Містере Голмс, містере Голмс! — промовив він, відгортаючи вилог піджака й демонструючи цівку великого револьвера, що стирчав із внутрішньої кишені. — Я очікував від вас чогось оригінальнішого. З таким поводженням я стикався часто, і з цього ніколи нічого путнього не виходило. Повірте, я озброєний до зубів і готовий застосувати зброю, знаючи, що закон на моєму боці. До того ж я не настільки дурний, аби принести ці листи сюди. Тому ви знову помилилися, містере Голмс. Прощавайте, джентльмени! Сьогодні ввечері на мене чекають ще два побачення, а до Гемстеда шлях неблизький.