Голмс спочатку здавався невдоволеним, але тепер звеселів і ляснув мене по плечу.
— Гаразд, любий друже, хай буде так! Ми багато років жили в одній кімнаті, і нема чого наприкінці змінювати традицію. Якщо не пощастить, ділитимемо камеру разом. Зізнаюся, Ватсоне, я завжди думав, що з мене вийшов би ідеальний злочинець. І ось нарешті така блискуча нагода!
Голмс вийняв із шухляди акуратний шкіряний футляр і, відчинивши його, показав мені кілька блискучих інструментів.
— Це першорядний, найновіший злодійський набір, у ньому є нікельований ломик, алмаз для різання скла, відмички й усі новітні знаряддя, створені внаслідок прогресу цивілізації. Також є потайний ліхтар. Все як треба. Маєте безшумні черевики?
— Маю. Взуття для тенісу на гумовій підошві.
— Чудово. А маска?
— Можу зробити пару з чорного шовку.
— У вас, бачу, вроджена схильність до таких речей. Дуже добре, робіть маски. Повечеряємо чимось холодним, перш ніж вирушити. Зараз пів на дев’яту. Об одинадцятій доїдемо до Черч-роуд. Звідти чверть години пішки до Еплдор-Таверс. Почнемо працювати ще до півночі. Мілвертон спить міцно й завжди лягає о пів на одинадцяту. Якщо пощастить, будемо вдома о другій годині з листами леді Єви в кишені.
Ми одягли смокінґи, щоб мати вигляд людей, котрі повертаються з театру. На Оксфорд-стрит винайняли кеб і доїхали до Гемстеда. Там заплатили візнику й пішли вздовж Гіту, застебнувши плащі аж до шиї, бо було дуже холодно й дув пронизливий вітер.
— Ця справа дуже делікатна, — сказав Голмс. — Документи лежать у кабінеті Мілвертона. Замкнені в сейфі. А кабінет прилягає до спальні. Але в нього, як і у всіх гладунів, котрі не скаржаться на здоров’я, міцний сон. Аґата (так звати мою наречену) каже, що її господаря й гарматою не розбудиш. У Мілвертона є дуже відданий секретар. Удень він нікуди не виходить із кабінету: ось чому ми пішли вночі. Будинок охороняє злий собака, спущений з ланцюга. Але останні два вечори я приходив до Аґати пізно ввечері, і вона почала замикати пса. А ось і будинок. Он той великий, у глибині саду. Пройдімо у ворота, тепер праворуч між лавровими кущами. Гадаю, вже час одягнути маски. Бачите, у жодному вікні немає світла. Все йде чудово.
Одягнувши маски та перетворившись на справжніх розбійників, ми вдерлися до безмовного похмурого будинку. Уздовж однієї його сторони тягнулася крита веранда з кількома вікнами та подвійними дверима всередині.
— Це його спальня, — прошепотів Голмс. — А поруч — двері до кабінету. Але вони, на жаль, замкнені на засув і на замок. Відмикаючи їх, ми б наробили занадто багато галасу. Тому підемо навкруги. Там є оранжерея, до якої виходить вітальня.
Оранжерея була замкнена, але Голмс вирізав скло й обернув ключ зсередини. Наступної миті він замкнув за нами двері, і в очах закону ми перетворилися на злочинців. Нас огорнуло вологе, спекотне повітря зимового саду та густі, дурманні запахи екзотичних рослин. У темряві Голмс узяв мене за руку та швидко повів повз кущі, гілки яких дряпали наші обличчя. Він мав чудову здатність бачити у темряві. Не випускаючи моєї руки, детектив відчинив двері, і я відчув, що ми увійшли до великої кімнати, в якій нещодавно курили сигари. Голмс просувався обережно, намагаючись не зачепити меблі. Потім відчинив інші двері та зачинив їх за нами. Простягнувши руку, я намацав пальта, що висіли на стіні, і збагнув, що ми вийшли в коридор. Ми пройшли ще трохи, і Голмс дуже тихо відчинив двері з правого боку. Щось стрибнуло на нас, і від страху в мене похололо на душі. Але це був кіт, і я мало не розсміявся, зрозумівши це. У цій кімнаті палав вогонь у каміні, і тут також відчутно пахло тютюновим димом. Голмс увійшов навшпиньки, зачекав на мене й дуже тихо причинив двері. Ми опинилися в кабінеті Мілвертона. Фіранка на протилежному кінці приховувала вхід у його спальню.
Вогонь у каміні яскраво палав та освітлював кімнату. Біля дверей я побачив електричний вимикач, але вмикати світло не було потреби, навіть якби це було безпечно. З одного боку каміна важка портьєра затуляла вікно з виступом, яке ми бачили ззовні. З іншого боку були двері, що вели на веранду. Посеред кімнати стояв письмовий стіл із кріслом, обшитим яскравою червоною шкірою. Навпроти розташувалася велика книжкова шафа з мармуровою статуеткою Афіни нагорі. У кутку, між книжковою шафою та стіною, стояв великий зелений сейф, і вогонь каміна яскраво відбивався на його начищених мідних ручках. Голмс ступав нечутно, підійшов до нього й оглянув. Потім підкрався до дверей спальні і, приклавши вухо до щілини замка, прислухався. Там було дуже тихо. Тим часом мені спало на гадку, що не завадить забезпечити собі відступ крізь зовнішні двері, тому я їх оглянув. На мій подив, вони не були замкнені ні на замок, ні на засув. Я торкнувся руки Голмса, і він обернув своє обличчя, приховане маскою, у бік дверей. Я побачив, що він також здивований.