Я помітив, що Мілвертон кілька разів зиркнув на годинник, а одного разу піднявся й знову сів, проявляючи нетерпіння. Але мені й на думку не спадало, що в нього могло бути призначене побачення такої пізньої години. Раптом із боку веранди до мого слуху долинуло слабке відлуння кроків. Мілвертон покинув папери та витягнувся на кріслі. Незабаром почувся легкий стукіт у двері. Мілвертон піднявся й відчинив їх.
— Ви спізнилися на півгодини, — сказав він різко.
То он яким було пояснення відчинених дверей та нічного чекання Мілвертона! Ми почули легке шелестіння жіночої сукні. Я зсунув портьєру, оскільки тепер обличчя Мілвертона обернулося до нас. Але цікавість узяла гору, і я знову трохи розсунув її. Мілвертон уже сидів у кріслі, і його чорна сигара так само стирчала догори. Посередині кімнати, осяяна електричним світлом, стояла висока струнка жінка в темному каптурі, стягнутому біля підборіддя, з обличчям, прихованим вуаллю. Жінка швидко й уривчасто дихала, і вся її гнучка постать тремтіла від сильного хвилювання.
— Ви, любонько, позбавили мене нічного відпочинку, — зауважив Мілвертон. — Сподіваюся, я отримаю за це винагороду. Ви не могли прийти раніше?
Жінка похитала головою.
— Ну, не могли, то й не могли. Кажете, що графиня негідно поводиться з вами? Тепер маєте можливість поквитатися з нею. Та що з вами, дівчино? Що ви так тремтите? Ось так. Підбадьоріться! А тепер приступимо до справ, — він вийняв із шухляди записку. — Кажете, що маєте п’ять листів, які компрометують графиню д’Альбер. Ви хочете продати, я бажаю купити. Гаразд. Залишається визначити ціну. Я, звісно, маю переглянути листи, чи це справді те, що треба... Господи, та це ви?
Жінка, не кажучи ні слова, підняла вуаль і відкинула з голови каптур. Я побачив вродливу брюнетку з правильними тонкими рисами, ніс із витонченою горбинкою, густі чорні брови над палаючими ненавистю очима та тонкі губи, вигнуті зловісною посмішкою.
— Авжеж, це я, — відповіла вона. — Нещасна, яку ви занапастили.
Мілвертон засміявся, але в його сміху чувся страх.
— Ви були такі вперті, — кинув він. — Навіщо було доводити справу до крайнощів? Запевняю, за власним бажанням я й мухи б не образив. Але кожна людина по-своєму заробляє на кусень хліба. Що ж мені залишалося робити? Я призначив ціну, яка вам по кишені. Ви не забажали платити.
— І тоді ви послали листи моєму чоловікові! Це розбило серце найшляхетнішому з людей. Я не варта була навіть зав’язувати йому шнурівки на черевиках... І він помер. Пригадуєте ту ніч, коли тут, у цьому кабінеті, я просила, благала вас про милосердя, а ви сміялися мені в лице? Ви й зараз намагаєтеся усміхатися, але губи ваші тремтять. Негідник! Боягузлива тварюка! Ви не думали, що ще раз побачите мене? Але саме тієї ночі я дізналася, як можна проникнути до вас, коли ви наодинці. Отже, Чарльзе Мілвертон, що ще хочете сказати?
— Не думайте, що злякали мене, — відповів Мілвертон, зводячись на ноги. — Варто мені гукнути, і з’являться слуги та схоплять вас. Але я буду поблажливий, адже ваш гнів такий зрозумілий. Забирайтеся звідси. І закінчимо цю розмову.
Але жінка не зрушила з місця, тримаючи руку під плащем і так само зловісно всміхаючись.
— Вам більше не вдасться зруйнувати комусь життя, як ви це вчинили зі мною. Ви більше не будете мучити серця, як понівечили моє. Я врятую світ від отруйної гадюки. Ось тобі, собако!
В її руці блиснув маленький пістолет. Один постріл, другий, третій... Дуло пістолета було за півметра від грудей Мілвертона. Він похитнувся, впав на стіл, закашлявся, чіпляючись за папери. Потім хитаючись підвівся і ступив з-за столу. Гримнув шостий постріл, і жертва впала на підлогу.
— Ви мене вбили... — лише й встиг прошепотіти він.
Жінка пильно поглянула на тіло й ударила його підбором в обличчя. Потім знову подивилася — Мілвертон не озивався та не ворушився. Зашелестіла спідниця, в задушливій кімнаті повіяло нічною свіжістю, і месниця зникла.
Жодне втручання з нашого боку не могло б урятувати цього чоловіка від його долі. Якби Голмс не схопив мене за руку, коли жінка посилала кулю за кулею в хиткого Мілвертона, я кинувся б йому на допомогу. Я збагнув, що означає його тверде рукостискання. Це не наша справа, правосуддя нарешті наздогнало мерзотника, у нас є свої обов’язки та своя мета, які ми не повинні втрачати з поля зору. Тільки-но жінка зникла, як Голмс швидко й нечутно підійшов до внутрішніх дверей та обернув ключ у замку. Тієї ж миті ми почули в будинку гомін і кроки, що наближалися до нас. Стрілянина розбудила весь будинок. Із незворушним виглядом Голмс миттю підійшов до сейфа, вигріб обома руками зв’язки листів і кинув їх усі у вогонь, потім ще й ще, поки сейф повністю не спорожнів. Хтось натиснув клямку й почав гатити в двері. Голмс побіжно оглянувся. На столі Мілвертона лежав забруднений кров’ю лист — провісник смерті. Голмс кинув у камін і його. Потім вийняв ключ із замка зовнішніх дверей, випустив мене, вийшов сам і замкнув двері.