— Це ви, Лестрейде? — спитав Голмс.
— Атож, містере Голмс. Я вирішив особисто зайнятися цією справою. Радий бачити вас знову в Лондоні, сер.
— Мені здавалося, що вам не завадить наша скромна неофіційна допомога. Три нерозкритих убивства за один рік — це забагато, Лестрейде. Але справу про таємницю Молея ви вели не так уже... тобто я хотів сказати, що ви провели її непогано...
Усі вже стояли на ногах, а бранець важко дихав у руках двох дужих констеблів, котрі міцно тримали його з двох боків. На вулиці почав збиратися натовп роззяв. Голмс підійшов до вікна, зачинив його та опустив фіранку. Лестрейд запалив дві принесені з собою свічки, а полісмени відслонили свої потаємні ліхтарі. Нарешті я міг розглянути нашого полоненого.
У нього було надзвичайно мужнє та водночас відразливе обличчя. Чоло філософа та щелепа розбійника свідчили про те, що в цьому чоловікові була закладена здатність як до добра, так і до зла. Але жорстокі, зі сталевим відтінком очі з навислими повіками та цинічним поглядом, хижий, яструбиний ніс і глибокі зморшки, що проорали чоло, вказували, що сама природа потурбувалася наділити його ознаками, що свідчили про небезпеку цього індивіда для суспільства. Ні на кого з нас він не звертав жодної уваги, погляд був прикутий до обличчя Голмса, на котрого він дивився з подивом і ненавистю.
— Нечистий... — шепотів він. — Хитрий чортяка!
— Отже, полковнику, — зауважив Голмс, поправляючи свій зім’ятий комір, — усі шляхи ведуть до побачення, як співають у старовинній пісеньці. Мені здається, що я ще не мав задоволення бачити вас після того, як ви удостоїли мене своєю пильною увагою. Пригадуєте, коли я лежав у тій розщелині над Рейхенбахським водоспадом?
Полковник, немов загіпнотизований, не міг відірвати очей від мого приятеля.
— Чорт, справжній диявол! — знову й знову повторював він.
— Я ще не представив вас, — сказав Голмс. — Джентльмени, це полковник Себастьян Моран, колишній офіцер Індійської армії Її величності та найкращий мисливець на великого звіра, який будь-коли існував у наших східних володіннях. Гадаю, що не помилюся, полковнику, якщо скажу, що за кількістю вбитих вами тигрів ви все ще залишаєтеся на першому місці?
Бранець насилу стримував лють, але продовжував мовчати. Він і сам був схожий на тигра, його очі зловісно виблискували, а вуса наїжачилися.
— Мене дивує, що моя невибаглива вигадка могла одурити такого досвідченого мисливця, — продовжував Голмс. — Для вас вона не може бути новинкою. Хіба вам не доводилося прив’язувати під деревом козеня і, причаївшись у гілках із карабіном, чекати, поки тигр прийде на приманку? Цей порожній будинок — моє дерево, а ви — мій тигр. Гадаю, що іноді вам траплялося мати в резерві інших стрільців на випадок, якби раптом з’явилося кілька тигрів, або ж на той малоймовірний випадок, якби ви схибили. Ці джентльмени, — він вказав на нас, — мої запасні стрільці. Моє порівняння відповідне, чи не так?