— Скажіть, будь ласка, Голмсе, — почав я, коли кеб гуркотів по Ґрейс-Інн-роуд, — ви вже здогадуєтеся, чому зник Ґодфрі Стонтон? Мені здається, що в жодній вашій справі мотиви не були настільки туманними. Ви навряд чи вірите, що його викрали, зазіхаючи на гроші його багатого дядечка.
— Зізнаюся, любий Ватсоне, що мені це справді здається малоймовірним. Я висунув таку версію, щоб трохи розворушити цього надзвичайно неприємного стариганя.
— І вам це якнайкраще вдалося. Але все ж, Голмсе, що сталося з хлопцем?
— У мене є кілька ідей. По-перше, юнак зникає напередодні важливого матчу. Факт важливий, якщо врахувати, що він — найкращий гравець команди. Це може бути простим збігом або й ні. Аматорський спорт — видовище, на якому не заведено укладати парі. І все ж їх укладають. Отже, є люди, котрим вигідно вивести Стонтона з гри. Адже трапляється, що перед перегонами зникає найкращий кінь. Це перша версія. Друга ґрунтується на тому очевидному факті, що юнак незабаром стане власником величезного маєтку, хоча зараз його статки й скромні. Тому можна припустити, що він став жертвою зграї, яка зажадає за нього великий викуп.
— Але ці версії не пояснюють телеграми...
— Слушно, Ватсоне. Телеграма поки що залишається єдиним справжнім доказом, і ми не повинні відволікатися від неї. Тому і їдемо до Кембриджа. Там дізнаємося, яку роль відіграє телеграма в цій справі. Подальший хід розслідування наразі неясний, але я буду дуже здивований, якщо до вечора все (або майже все) не з’ясується.
Уже стемніло, коли ми приїхали в старе університетське містечко. На вокзалі Голмс винайняв кеб і звелів візникові їхати до обійстя доктора Леслі Армстронґа. За кілька хвилин наш кеб зупинився біля великого будинку на жвавій вулиці. Ми увійшли в хол, і після довгого очікування нас запросили в приймальню лікаря.
Ім’я доктора Леслі Армстронґа я не знав, що досить чітко показує, наскільки далекий я був тоді від медицини. Тепер мені відомо, що він не лише один із найкращих професорів медичного факультету, але й учений із європейським ім’ям, котрий зробив значний внесок у цілий ряд наук. Навіть нічого не чувши про його вчені заслуги, а лише раз поглянувши на нього, можна було з упевненістю сказати, що він видатна людина. У медика було квадратне вольове обличчя, глибокий, зосереджений погляд з-під густих брів, масивне, як гранітна брила, підборіддя. Це був чоловік із гострим розумом і сильним характером: суворий, аскетичний, стриманий і навіть трохи вселяв острах. Він покрутив у руках візитну картку мого приятеля й непривітно поглянув на нас.
— Я чув про вас, містере Голмс, і про вашу діяльність також. І маю сказати, що не схвалюю її.
— У цьому, лікарю, ви одностайні з усіма злочинцями Англії, — спокійно відрубав мій товариш.
— Само собою зрозуміло, що, коли ваші зусилля спрямовані на викорінення злочинності, вас мають підтримувати усі свідомі члени суспільства. Хоча, наважуся сказати, офіційна влада досить компетентна у своїй справі. Але гідне осуду те, що ви сунете ніс у чужі таємниці, витягаєте на світ Божий сімейні драми, які ретельно оберігають від стороннього ока, та ще й відволікаєте від справ людей, украй зайнятих. Зараз, наприклад, замість того, щоб розмовляти з вами, я мав би писати науковий трактат.
— Співчуваю, лікарю. Однак наша бесіда може виявитися важливішою за будь-який трактат. Між іншим, ми робимо якраз протилежне до того, що ви так справедливо засуджуєте. Ми охороняємо від розголосу чужі таємниці, що неминуче відбувається, якщо справа потрапляє до рук поліції. Вважайте мене партизанським загоном, що діє окремо від регулярних сил. Так от, сьогодні я приїхав до вас поговорити про містера Ґодфрі Стонтона.
— А що з ним трапилося?
— Ви ж його знаєте, чи не так?
— Він мій близький приятель.
— І знаєте про його зникнення?
— Зникнення? — суворе обличчя доктора навіть не сіпнулося.
— Він пішов із готелю вчора ввечері, після чого його більше ніхто не бачив.
— Він неодмінно повернеться.
— Завтра матч університетських команд.
— Мені начхати на ці дитячі забавки. Доля юнака справді мене турбує, бо я його знаю та люблю, а от регбі — це не для мене.
— Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу? Мене також турбує доля містера Стонтона. Ви знаєте, де він?
— Ні, певна річ.
— Ви бачили його вчора або сьогодні?
— Ні.
— Якої ви думки про здоров’я містера Стонтона?
— Він абсолютно здоровий.
— Скаржився колись на нездужання?
— Жодного разу.