Раптом полковник Моран із лютим лементом рвонувся уперед, але констеблі відтягли його. На обличчя полоненого, сповнене такої ненависті, було страшно дивитися.
— Зізнаюся, ви влаштували мені невеличкий сюрприз, — продовжував Голмс. — Я не припускав, що ви самі захочете скористатися цим порожнім будинком і цим вікном, справді дуже зручним. Мені здавалося, що ви будете на вулиці, де на вас чекав мій колега Лестрейд із своїми помічниками. За винятком цієї деталі, все сталося так, як я й очікував.
Полковник Моран звернувся до Лестрейда.
— Незалежно від того, є у вас підстави для мого арешту чи ні, — заявив він, — я не бажаю терпіти знущання цього містера! Якщо я в руках закону, нехай усе відбувається згідно з ним.
— Це, мабуть, справедливо, — зауважив Лестрейд. — Маєте ще що сказати, перед тим, як ми заберемося звідси, містере Голмс?
Той підняв із підлоги величезну духову рушницю й почав розглядати її механізм.
— Чудова й унікальна зброя! — зронив він. — Стріляє безшумно та діє з нищівною силою. Я знав німця фон Хердера, сліпого механіка, котрий сконструював її на замовлення покійного професора Моріарті. Ось уже багато років, як мені відомо про існування цієї зброї, але ніколи ще не доводилося тримати її в руках. Я особливо рекомендую звернути на неї увагу, Лестрейде, а також на набої до неї.
— Не турбуйтеся, містере Голмс, ми нею займемося, — зазначив Лестрейд, коли всі присутні рушили до дверей. — Це все?
— Усе. Втім, я хотів би спитати, яке звинувачення ви збираєтеся пред’явити злочинцеві?
— Як це яке звинувачення, сер? Певна річ, замах на вбивство містера Шерлока Голмса.
— Та ні, Лестрейде, я не маю жодного бажання фігурувати в цій справі. Вам, і тільки вам, належить честь чудового арешту, який ви здійснили. Вітаю вас, Лестрейде! Завдяки поєднанню властивої вам проникливості та сміливості ви нарешті спіймали цього чоловіка.
— Цього чоловіка? Та хто ж він такий, містере Голмс?
— Той, кого безуспішно шукала вся поліція. Полковник Себастьян Моран, котрий тридцятого числа минулого місяця застрелив сера Рональда Адера пострілом із рушниці, зробленим крізь вікно другого поверху будинку № 427 на Парк-лейн. Ось яким має бути звинувачення, Лестрейде... А тепер, Ватсоне, якщо не боїтеся протягу з розбитого вікна, посидьмо з півгодини в моєму кабінеті та викуримо по сигарі. Сподіваюся, що це трохи розважить вас.
Завдяки зусиллям Майкрофта Голмса та безпосереднім турботам місіс Гадсон у нашій колишній квартирі нічого не змінилося. Правда, коли я увійшов, мене здивувала її незвична охайність, але всі знайомі предмети стояли на своїх місцях. На місці був «куточок хімії», в якому, як і раніше, стояв сосновий стіл, вкритий плямами від активних кислот. На полиці, як завжди, були вишикувані в ряд величезні альбоми газетних вирізок і довідники, які так охоче жбурнуло б у вогонь багато з наших співгромадян! Діаграми, футляр зі скрипкою, поличка з безліччю люльок, навіть перська пантофля з тютюном — усе знову було перед моїми очима, коли я озирнувся навсібіч. У кімнаті перебували двоє: по-перше, місіс Гадсон, котра зустріла нас радісною посмішкою, а по-друге, дивний манекен, який зіграв таку важливу роль у подіях сьогоднішньої ночі. Це був розфарбований восковий бюст мого приятеля, зроблений надзвичайно майстерно та разюче схожий із оригіналом. Він стояв на високій підставці й був так майстерно задрапований старим халатом Голмса, що, коли дивитися з вулиці, ілюзія виходила повна.
— Я так розумію, що ви виконали всі мої вказівки, місіс Гадсон? — поцікавився Голмс.
— Я підповзала до нього на колінах, сер, як ви й веліли.
— Дуже добре. Ви виконали все це якнайкраще. Помітили, куди поцілила куля?
— Авжеж, сер. Боюся, що вона зіпсувала вашу гарну скульптуру, бо пройшла через голову та сплющилася об стіну. Я підняла її з килима. Ось вона.
Голмс простягнув її мені.
— М’яка револьверна куля, погляньте, Ватсон. Адже це просто геніально! Ну хто б подумав, що таку річ можуть випустити з рушниці? Бездоганно, місіс Гадсон, дякую вам за допомогу... А тепер, Ватсоне, сідайте, як бувало раніше, на своє старе місце. Мені хочеться дещо з вами обговорити.
Він скинув поношений костюм, накинув старий халат, знявши його попередньо зі свого двійника, і переді мною знову постав колишній Голмс.