Сан Хуан. Як подає тутешній інститут дослідів простору, від деякого часу наші контрольні апарати реєструють невідомі тіла, що виконують нескоординовані рухи над нашим континентом. Вони можуть постійно міняти висоту і скорість, а всі познаки вказують на те, що ними кермує якийсь невідомий центр. Після кількох годин вони пропадають над океаном. Можна догадуватися, що ті ракетоподібні тіла малих розмірів – це остання стадія проб, що їх переводить якась таємнича установа. В останніх днях маємо вістки, що ці малі ракетки появилися теж над іншими континентами.
Офіційні чинники багатьох держав заперечили нам, що вони переводять будьякі досліди цього роду. Дивна поява залишається надалі невиясненою.
Семен натиснув ногою малу підойму, і скляна плита стола вкрилася металом. Перед нами стояв порожній бюровий стіл з ясним алюмінієвим верхом.
– А тепер поговоримо з дядьком, – усміхнувся.
А я ще далі не міг сказати ні слова. Одне було мені тепер ясно: ракетки, якими турбуються уряди держав, випускає Семен!
Він підійшов тепер до екрану на стіні і включив вмикач. Появилися блимаючі світельця, і враз я побачив дядька Павла. Сидів за столом у своїй кімнаті й радісно споглядав на нас.
– Здоров, Семене! Дуже добре пройшла проба. А ти, Паньку, що кажеш на це? – звернувся до мене.
– Нічого, – відповів я. – Я ще й досі вражений тим, що бачив!
Дядько закурив сигару.
– Привикай, привикай, ще не таке побачиш! А що нового у вас? – звернувся до Семена.
– В порядку! Продукуємо, працюємо, замовлення маємо, відборці платять, одним словом, матимемо гарні прибутки.
– Це мене радує! – відповів дядько. – Але на одне хочу тобі звернути увагу. Бачу, що ти сидиш у бюрі в спортовому одягу. Пам’ятай, що в службових годинах треба одягатися пристойно. Це помагає дуже в торговельних справах.
– Дядьку, дядьку! – усміхнувся Семен. – Ти забуваєш, що в тебе інший час, а в мене інший. Ми вже давно після службових годин.
– А справді, я забув! – зніяковів дядько. – Що ж, помилився! Таке рідко мені трапляється.
Було видно, що дядько збентежений своєю помилкою. Тож Семен перекрутив вмикач, лампочки засвітили червоним світлом, і він сказав:
– Тепер нас ніхто не може підслухати! Отож мушу похвалитися. Кермування ракетою без закиду! Усі труднощі поборені!
– Приємно почути, вітаю з успіхом! Я сам бачив тепер, що все проходить справно. Одне тільки: як читаю в пресі, за твоїми ракетами шукає цілий світ. Зваж, газети не пишуть усього! Треба припускати, що всі інститути досліду просторів об’єдналися для спільного розшуку.
– Не знайдуть! – самопевно відповів Семен. – При найменшій небезпеці знищу ракети!
Дядько остережливо заговорив:
– Пам’ятай, Семене, що знання поступає вперед, над новими винаходами працюють тисячі фахівців, а про їхні успіхи не знайдеш у публікаціях. Чимало нових апаратів тримають у таємниці. Читав уже про ультрарадар? Ні? Отож існує вже апарат, що виловлює рухи дуже дрібних тіл у просторах. Дальший крок – це досягти такі тіла швидкими малими набоями, знищити їх, або – що гірше – зловити і стягнути на землю.
Семен притакнув.
– Від кількох днів проводжу свої досліди над пустинями. Довів до того, що можу стежити над землею наче б з висоти кількох метрів. Хвилинку, дядьку, погляньте!
Семен не чекав згоди дядька. Я поміг йому підняти поверхню стола так, щоб дядько міг її бачити.
– Тепер випускаю ракету!
– Перевір електронну завісу! – остеріг дядько.
Семен глипнув на невеличку апаратуру.
– Ніхто не може нас ні підслухати, ні підглянути. А втім, я забезпечився перед усякими несподіванками. Коли б хтось таки включився, автоматично вимкнеться наша розмова і починає діяти заслонна алярмова система.
Семен приспособив кількома рухами апаратуру скляної плити стола. Появилися невиразні смуги, згодом почав пересуватися краєвид.
– Бачите, дядьку?
– Бачу. Це горби, ось хати, ріка.
– Тепер знижу політ ракетки і звільняю швидкість. Ми над центральною Африкою.
Картина стала ще чіткішою. З гущі пралісного підшиття вистрілювали високі пальми. Травами мчало стадо антилоп, здалеку видніли круглі хижі муринської оселі.
– Це якась забута околиця! – дивувався дядько.
– Годі подумати, щоб сьогодні в Африці існували такі нецивілізовані племена.
– Ех, якби я скермував ракетку в глиб Радянського Союзу, ти побачив би куди гірші оселі!
Семен кермував ракеткою вздовж ріки, а вона то звільнювала свій лет, то мчала з такою скорістю, що на екрані тільки й миготіли невиразні жовтозелені плями. Деталі землі почали зникати, появилися великі географічні конфігурації, цілі пасма гір, ріки стали крученими ниточками, зникали міста, і земля видимо набрала кулястої форми.