Знічев’я світляні фігури зникли, і ми опинилися в темноті. Я захихотав, дарма що сміх був тут не до речі, але і Гаська, і Семен усміхалися. Безгомінно діяли наші мотори К7, наставлені вже на простори, що лежать поза сонячними системами.
– А як тут з часом? – неспокійно запитала Гаська.
Семен саме вимірював нашу віддаль від ворожої ракети.
– Наближається до нас! – заговорив з турботою.
На цю тему ми завели нараду. Кожний висловлював свої думки й побоювання. Як нам утекти від ракети? Можемо прийняти бій, але хтозна, яку зброю має ракета?
Ми дійшли до таких висновків:
1. Коли москалі вислали в погоню за нами тільки одну ракету, а не цілу групу, можна думати, що пішли на цей риск тільки тому, що вона є новим винаходом, новою зброєю, і є єдиною, яку Москва могла вжити. А це означає, що можуть у ній трапитися всякі несподіванки на нашу користь. Наприклад, перестануть діяти деякі апарати, ракета може вибухнути тощо.
2. Всетаки ми приймаємо оборонну тактику, тобто втечу, а бій приймемо в остаточній ситуації. Такий бій може відбутися на близьку віддаль, у розумінні просторів Усесвіту. Отже не дальше сто тисяч кілометрів.
3. Нашу швидкість збільшимо, але не будемо рискувати скорістю світла.
І тут Семен відповів на попередній запит Гаськи:
– Питаєш мене, Гасю, що є в наших умовах з часом? Цього ніхто не знає, і ми могли б цю справу провірити, якби не те, що наше завдання – знайти К7, а не досліджувати різні теорії вчених на планеті, що зветься Землею.
З дальшої розмови ми довідалися, що, згідно з цими теоріями й гіпотезами, при скоростях світла час не існує взагалі. Наприклад, вибух, який заіснував би в просторі, висилає проміння світла. Ми тоді його бачимо. Був вибух і погас. Але, якби ми порушалися теж із скорістю світла, тоді ми бачили б цей вибух вічно, хоч насправді він існував тільки уламок секунди.
– З цього виходить, що коли летимо із скорістю, близькою до скорости світла, наприклад, годину, – заговорив я, – то цей час насправді може бути недійсний. Він може виносити дві чи скільки там секунди.
– О, так, – підтвердив Семен. – Нам годі визначити його справжню вартість, бо для одного дослідника це година, для іншого, як кажеш, дві секунди, а для третього тисяча років. Я вже згадував вам про це.
– Не розумію, – призналася Гаська.
– Теорія Ейнштейна ще досі не провірена в усіх подробицях. Теж і нові, молодші досліди невідомі нам у практиці: фальшиві вони, чи правильні. Проте може бути й таке, що коли мчати із скорістю, близькою чи рівною скорості світла, то рік у просторах може означати на Землі кілька століть. Або простіше: уявіть собі, що з Землі вислали ракету у простори, і вона порушається з «присвітляною скорістю». Тоді час, міряний на ракеті годинниками, пливе поволіше. Коли б на ракеті летіла дівчина, а на Землі залишився її коханий, вона змірила б годинником, що летить два місяці, і час їй вертатися до свого хлопця. Але, прибувши на Землю, вона побачила б, що там різні речі змінилися, а її коханий помер тому сто років, переживши вісімдесятку.
– Що ти верзеш? – наче б ображено заговорила Гаська. – Ми не такі наївні! І твої жарти тут цілком не на місці!
– Я не жартую! Я розповідаю вам тільки непровірену теорію. Інша справа, що час на годиннику не є той самий, що час живої істоти, або, як його звуть, час біологічний. Час життя організму є незалежний від того, чи людина порушається із скорістю світла, чи лежить на канапі в Києві чи у Львові. Бо тут важать процеси старіння в комірках організму. Отже ми не знаємо, що буде діятися з організмом, коли він приймає скорість світла. Що станеться з молекулами, з атомами, а далі з діянням людських органів і з психічними, нервовими й іншими системами.
– З цього висновок, що ми за місяцьдва такої подорожі рискуємо повернутися на Землю старими людьми?
Семен розклав руки:
– Рискуємо!
– Скільки днів ми вже поза нашою планетарною системою? – з тривогою спитала Гаська.
Я глянув на неї: її уста були затиснуті, наче б переживала страшну трагедію.
– Три дні, а, згідно з теорією, це три земних роки, – відповів я.
Семен мовчав.
Тоді Гаська підійшла до дзеркала і почала пильно розглядати своє обличчя.
– Теорія недоказана! – докинув Семен.
Аналіз Гасьчиного обличчя дав заспокійливий вислід. Дівчина спокійніше заговорила:
– Мабуть, усе це байки. Я не бачу на собі ніяких змін!
– А ми? – кинув я.
Гаська глянула на Семена, опісля на мене.
– Не змінилися. Теорія фальшива!
Проте в наступних днях вона більше часу витрачала при дзеркалі, шукаючи, мабуть, за першими зморшками – ознаками теорії Ейнштейна.