Під час вечері ми почули раптом сигнал відборчого апарату. Три короткі, три довші.
– З України! – схопився дядько, не ховаючи вже перед нами своїх таємниць.
Вслухувався хвилину, а тоді перевів сконденсовані слова на звичайні і врешті повідомив нас:
– За годину дістанемо звідомлення з України.
Глянув на годинник.
– Довго ждати… – прогомонів наче до себе. – А тепер, Гасю, дай нам кави!
25
– Події розвиваються, як передбачено! – радісно розповідав нам дядько, вислухавши звідомлення з рідних земель.
Ми перемінилися у слух: це ж бо перша вістка з України, безпосередньо після нашої бойової акції.
– Усі окупантські наказодавці зникли. Як догадуються, вони виїхали у свою Московщину. За ними провалилися кудись і всі прислужники ворога. Всюди панує спокій. У містах потворилися громадянські комітети, які подбали про доставу харчів та інших дібр, потрібних населенню. Під проводом ОУН у Києві створиться тимчасовий уряд вільної української держави. Це все.
– А ми? – продовжив дядько по хвилині. – Ми не маємо потреби сидіти в цій пустелі. Ти, Паньку, звільни своїх бойовиків, вони знають, куди йти. Хай візьмуть з собою полонених, які відтепер є вільними людьми. Поки вони дійдуть до автостради, маємо два дні часу. Ти підеш з ними, витягнете авто із сховку, візьмеш з собою двохтрьох бойовиків і помчиш до нашої фабрики. Там зорганізуй автобус, хай забере решту. Не забудь зустрітися з Раулем. Можеш повідомити його, що скоро буду в нього. Опісля полетиш до батьків Гаськи. Вони вже повідомлені про твій приїзд. Від них дістанеш адресу Шостої, вона розповість тобі, що далі маєш робити. Зрозумів?
– Зрозумів! – відповів я і, за військовим звичаєм, повторив наказ.
Я не рухався з місця, був цікавий, що дядько скаже Семенові і Гасьці. Але дядько глянув запитливо на мене:
– Ти що, захворів?
– Ні!
– Тоді рушай у дорогу!
– Я хотів тільки знати…
– Маєш наказ, тож нічого тобі більше знати. Ми ще не розв’язали нашої організації.
Прощаючись, я помітив, як злорадісно гляділа на мене Гаська. Кожна моя поразка була її перемогою і навпаки.
Я пішов до моїх хлопців. Повідомив їх про звільнення із служби. Усю зброю, за винятком малих пістоль і однієї рушниці для оборони в часі подорожі, вони залишили на місці. Опісля ми звільнили полонених.
– Можете йти собі окремо, або з нами. Як вам краще й вигідніше.
Вони радо погодилися маршувати разом з нами.
Другого дня ми дійшли до сховку, у якому стояло наше авто. Я взяв з собою трьох хлопців, усі інші з моїм заступником залишилися на місці; автобус приїде по них завтра.
Рауль зрадів моїми відвідинами.
– Куди ви ділися? Що трапилося з вами? – почав розпитувати, але я відповів, що все розкаже йому Семен.
Вечором я летів уже ракетним літаком. У дорозі трохи подрімував, трохи пригадував собі минулі події. Ось тут, при пересадці на цьому летовищі, схопили мене москалі. У цьому літаку я з нудьги залицявся до дівчини. Чомусь і серце сильніше забилося. Вчарувала мене, чи що?
Другого дня я стояв перед батьками Гаськи. Мати поплакувала з радости й невпинно розпитувала про Гаську:
– А як почувається? Чи змарніла? Чи хворіла?
– Дуже добре почувається, придбала кілька фунтів ваги, що її хвилює, і не хворіла ні разу, – відповів я.
Коли мати Гаськи вийшла приготовити перекуску, батько спитав мене нишком:
– Дядько Павло натякав мені радіовисильнею, що ви вибралися у фантастичну подорож!
– О, – відповів я. – Нічого надзвичайного. Були на Венері, опісля ще на загубленому небесному тілі, вилетіли поза нашу планетарну систему, було більшменш цікаво.
Я обіцяв розповісти все пізніше, бо спішуся до Шостої.
– А втім, сама Гаська розповість вам усе з подробицями.
– Шоста живе один поверх над нами, – відповів. – Тож нічого вам спішити.
Новин з України не було ніяких, наша летючка, розкинена в Спільноті Народів, відразу втихомирила всіх охочих поласувати в Україні, а преса розписується про події в колишньому СРСР, подаючи видумані подробиці й ситуації.
– А вранішні газети поміщують на першому місці характеристику обличчя нової кінової зірки, міркуючи, що приходить мода для жінок розмальовуватися під її стиль.
Годину пізніше я дзвонив до нашої Шостої.
Двері відкрилися і… хто стояв переді мною? Дівчина з літака!
– Вибачте, я до Шостої! – заговорив я, скриваючи моє хвилювання.