Ми знову випили по чарці і закусили. Мене обсіли сумніви.
– А при чому тут я? Не то математики, але й звичайних рахунків не знаю, чим же я зможу вам прислужитися?
Семен глянув на мене.
– Дядько добре знається на людях. Ми обидва з ним не дамо собі ради. Наше завдання тобі відоме, але поза тим нам буде потрібно тебе. Власне, потрібна нам думка тіток про тебе: непотріб! Та про це поговоримо іншим разом.
Він поглянув на годинник.
– Мусимо їхати на летовище. Підвези мене туди. А ще хочу тобі сказати таке: уся ця справа вимагає від мене жити самотньо, не мати друзів, одним словом, робити враження дивака. Щастя, що місто велике, і кому діло до мене? Хто має охоту цікавитися мною? Але ти не повинен зміняти свого способу життя, поводися, як досі.
– Слава Богу! – зітхнув я полегшено.
Семен простягнув мені руку.
– Тільки одне: мовчати! Зрозумів?
– Не потрібно два рази говорити. Я знаю, хто я! – гордовитим тоном промовив я.
– Ієрархія? – засміявся Семен.
– Ієрархія! – відповів я незвичайно поважно.
(Я забув написати, що називаюся, на жаль, Панкратій, а кличуть мене Паньком).
3
Після трьох тижнів я одержав вістку, що Семен вертається. Я виїхав на летовище в щасливому настрої.
«Щоб радість життя була повною, – думав я, їдучи автом, – потребую дівчини. Але звідки її взяти?»
Говорив я на цю тему з однією тіткою.
– Ти ніколи не одружишся! – сказала твердо.
– Чому? – спитав я лагідно. – Чей же в книжках пишуть, що завжди кожний знайде свою кожну.
– А ти книжок не читай, тільки слухай мене. У книжках усякі дурниці пишуть!
З дальшої розмови виявилося, що це тому, ніби жодна мене не схоче, бо я непотріб. Гагага!
Літак прилетів точно, і ми мчали прямо до дядька.
– Наказ виконав. Можемо починати! – це були перші слова Семена.
Цілком зрозуміло, що я не знав, ні який наказ він виконав, ні що можемо починати.
– Сідайте! – сказав дядько і, взявши із стола щось у роді мікрофону, заговорив: – Три мокки і три коньяки!
– Це щось нове? – поцікавився Семен.
– О, так! Знаєш, я для відпочинку розважався смішними винаходами. Це атомовий кухар!
За хвилину відкрився невеличкий отвір у стіні, і з нього висунувся піднос з замовленими напитками.
Ми смакували розкішну каву і ще розкішніший коньяк. Опісля дядько закурив сигару, вмостився вигідно в м’якому кріслі, і тоді Семен почав розповідати.
– Завод невеликий, яких двадцять робітників. Адміністрація добре наладнана. Машини найновішого типу. Продукують металеві збірники масовою системою, розміром від п’яти до двадцяти літрів.
– Околиця?
– Невеличке місто, чужинців мало. Руського духу не чути. Ще ні один москаль туди не заходив.
– Можна здружитися з жителями міста?
– О, так! Я сам познайомився з шефом департаменту внутрішніх справ, людина привітлива і права. Рауль зветься.
– Околиця міста? Край?
– Гори, рівнини слабо заселені. Автострад три, доріг небагато.
– Є ще інша металева індустрія?
– Є, але не багато.
Дядько в задумі димив сигарою. Мені було дивно, навіщо мене сюди покликали, коли я ні знавець бляшаних збірників, ні географ. Може, і спитав би їх, але дядько почав:
– Поїдеш туди, купиш завод і залишишся там дватри роки. Треба придумати щось, бо люди будуть розпитувати, куди ти дівся. Це я вже щось затію. Може, ми нібито посварилися, і ти пішов собі від мене геть, або я нагнав тебе, побачимо. Маєш яких друзів, яким ти повинен сказати, що покидаєш місто?
– Ніі. Ні, не маю.
Дядько відчув вагання в голосі й насторожився.
– Семене, кажи правду!
І звернувся до атомового кухаря:
– Три кави і три коньяки!
Це мені сподобалося.
А до Семена:
– Ти мені кажи правду! Гаська?
Семен підвів брови.
– Гаська! – відповів дивним голосом.
На щастя, атомовий кухар обслуговував швидко, і ми вже сьорбали гарячу каву.
– Пам’ятай, Семене, відсьогодні між нами не може бути ніяких недоговорень, ніяких притаєних справ. Ворог має засоби без обмежень, і такі ж можливості. А нас є поки що тільки три, – він глянув на мене, – і нікого більше. Напевно знайдуться ще інші противники у світі. Мусимо бути надзвичайно обережні! Мусимо знати один про одного все, до найменших подробиць!
Семен притакнув, і я за ним, хоч не був певен, чи дядькові слова відносилися теж до мене.