Аллах акбар — Бог усемогутній.
Напинаючись, тремтячи, звиваючись
Вона втрачає її з виду. Напнута паранджа зливається з іншими напнутими паранджами. Повсюди небесна синь. Вона спрямовує погляд долу. У болотяному місиві вона може розрізнити одні брудні черевики від інших. Може побачити кант на білих шароварах і вхопити краєчок пурпурової сукенки одягнутої поверх них. Дивлячись униз, вона ходить по базару, ідучи за паранджами, що лопотять на вітрі. Поруч задихано пихкаючи пропливає паранджа на останніх місяцях вагітності. Вона відчайдушно намагається не відставати від двох енергійних парандж попереду.
Перша паранджа зупинилася перед прилавком із постільною білизною. Вона мацає тканину й намагається через сіточку оцінити колір. І торгується через сіточку, а крізь неї можна невиразно побачити темні очі. Паранджа пробує домовитися, розмахуючи в повітрі руками. Ніс випирає через складки ніби дзьоб. Нарешті вона погоджується, намацує свою торбу й простягає руку з кількома синіми банкнотами. Продавець постільної білизни відміряє біле полотно з блакитними квітами. Тканина зникає в торбі під паранджею.
Запах шафрану, часнику, сушеного перцю і свіжої пакори проходить через цупкий матеріал і змішується з потом, диханням і міцним запахом мила. Нейлоновий матеріал такий твердий, що відчуваєш власне дихання.
Вони пливуть у напрямку дешевих алюмінієвих чайників російського виробництва. Помацати, запитати, поторгуватися й погодитися. Чайник також зникає під паранджею, яка вже переповнена каструлями і сковорідками, килимками і щітками, та це ще не кінець. За першою йдуть дві, не такі рішучі паранджі. Вони зупиняються й щось нюхають, мацають пластикові відра або позолочені браслети, потім шукають поглядом першу паранджу. Вона зупинилася біля возика з перемішаними в купу бюстгальтерами. Вони білі, світло-жовті або рожеві, сумнівного покрою. Деякі почеплені на жердину й безсоромно гойдаються в повітрі. Паранджа показує пальцем на них і міряє їх на долоню. Зі складок виринають обидві руки, вони перевіряють защіпку й вивертають чашечки. Зробивши візуальну оцінку, паранджа зупиняється на добротному й хитро вигаданому корсетоподібному виробі.
Вони йдуть далі, снуючи колами й крутячи головами на всі боки. Жінки-паранджі, ніби коні в шорах, можуть бачити тільки в одному напрямку. Сітка закінчується в місці звуження очей і далі йде товстий матеріал, що не дає змоги дивитися вбік. Має повертатися вся голова. Це ще один бонус від винахідника паранджі: чоловік має знати, куди дивиться його дружина.
Повертівши трохи головами, дві інші паранджі нарешті відшукують свою головну паранджу у вузьких проходах усередині базару. Вона роздивляється мережану облямівку. Грубе, синтетичне мереживо, як краї на шторах радянського стилю. Тут вона проводить трохи більше часу. Ця покупка настільки важлива, що вона закидає передню частину через голову, щоб краще придивитися, але порушує таким чином наказ майбутнього чоловіка не показуватися відкритою на людях. Дуже важко оцінити мереживо через сітку паранджі. Її обличчя видно тільки продавцеві за прилавком. Навіть у прохолоді кабульського гірського повітря обличчя покрилося крапельками поту. Шакіла хитає головою туди-сюди, лукаво посміхається й сміється. Вона торгується, навіть фліртує. Можна відчути кокетливу гру, що йде під небесною синню. Вона завжди так робить, а продавець може легко розгадати настрій в’юнкої, напнутої, рухливої паранджі. Вона може фліртувати своїми пальчиками, рухом ноги або руки. Шакіла прикладає мереживо до лиця, і воно раптом перетворюється з облямівки для штор на мереживо для фати, останнього предмету її весільного вбрання. Звісно, на білий вельон треба мереживної облямівки. Угода укладена, продавець відмірює, Шакіла усміхається й мереживо йде в торбу під паранджею, що, як і має бути, знову опускається на обличчя. Сестри пробираються далі базаром. Проходи стають усе вужчі й вужчі.
У повітрі висить гомін, постійний шум голосів. Дуже мало продавців пильнують свій товар. Більшість радше зайнята пліткуванням із сусідами або сидить розвалившись на мішках із борошном чи горі килимів, слідкуючи за життям базару, а не вихваляючи свій товар. Однаково покупці купують те, що хочуть і нічого тут не вдієш.
Час ніби зупинився на кабульському базарі. Товари ті самі, що й за часів Дарія з Персії, коли він мандрував тут у шостому столітті до нашої ери. На великих килимах під відкритим небом або на переповнених столиках поруч розставлені необхідні речі й предмети розкоші, які досвідчені покупці беруть у руки або мацають. Фісташки, сушені абрикоси та зелений ізюм зберігають у кропив’яних мішках. Невеликі фрукти — гібрид лимона й лайма, виставлені на стареньких возиках, а шкірка в них така тонка, що їдять їх прямо з нею. В одного продавця кудахкають полохливі кури. Продавець спецій має нагромаджені на тачки чилі, паприку, карі та імбир. Торговець спеціями також є й фармацевтом. Він рекомендує висушені рослини, коріння, плоди, чай і з упевненістю лікаря пояснює, що це вилікує будь-яку хворобу, від найпростішої до найзагадковішої.