«А він тебе кохає?» – ледь здихавшись люстерка, питаю я. Ні, він її не кохає. «А чого йому мене кохати?» – «Ну, наприклад, тому що в тебе гарні очі, губи та пальці. Кохають і за менше», – кажу я. У Ліки дійсно все це неймовірно гарне. Ліка каже, що розуміє, що кохають і за менше, але вона переконана: він її не кохає. «Можеш не сумніватися», – говорить вона. Я починаю смикати рукавичку, хочу гризнути нігтика, я сумніваюся. «По руках», – загрозливо проголошує Ліка. «Ані він мене, ні я його не кохаємо!» Ліка така радісна. «То навіщо тоді зраджувати чоловікові? Пояснюй навіщо!»
«А для того, щоб усі усвідомили, що я теж можу. Захотіла та змогла!» – «Що ти можеш?» – «Не кохати, не бути коханою, але мати!» – «Ну, якщо ти його захотіла, тоді…» – «Яка ж ти буваєш вперта. Слухай сюди. Я його не захотіла. Себто я захотіла його отримати. Ну, дивися, все ж просто! Він мене не кохає, він кохає жертву екології, я його також не кохаю, але ми спимо разом! Зі мною він спить, а кохає її, і вона його кохає, але з ним вона не спить. Коли ж вони будуть спати, якщо він спить зі мною? Часу немає. І що ми маємо? Ми маємо складний випадок, коли я можу отримати будь-якого чоловіка, навіть того, хто кохає іншу та кого не кохаю я. І таке я можу втнути з ким завгодно. І тоді вже не до депресій, зрозуміло? Депресії будуть у тієї, яка кохає, у неї серце слабке». Я кажу, що мені хочеться стати розчепірою, походити палатою та всміхатися.
«То ти задоволена була, коли з ним переспала?» – «Наче вдруге народилася!» – сяє Ліка. Я зауважую, що коли народжуєшся, почуваєшся не найкраще. «Інакше б ми не народжувалися в лікарнях, якби все було так добре, як тобі здається», – додаю я. «Не плутай лікарні з пологовими будинками», – каже Ліка.
Я називала Ліку «Моє клінічне щастя». Не тільки тому, що Ліка була моїм клінічним щастям, а ще й тому, що вона користувалася «Clinique. Happy». Вона виїхала до Ізраїлю. З тим чоловіком, який кохав жертву екології. Я настільки звикла до її балачок та запаху, що тримала в шухляді з білизною флакон «Clinique. Happy» і щоранку віталася: «Привіт, Ліко». Сподіваюся, що вона щаслива…
Мій Клоун-герой примчав із нашими паспортами і квитками. Таке враження, наче ми зібралися до рагсу. Я сказала, що за час відсутності його пальто двічі намагалося вшитися геть, але я пильнувала як слід. «Молодець, я в тебе вірив. А зараз нам треба ворушитися в цьому напрямку. Вже почалася реєстрація, будемо вилітати до Києва іншим рейсом іншої авіакомпанії приблизно за годину». І я заплакала. Він знітився, я розумію, що жіночі сльози – це випробування для чоловіків. «Щось не так?» – запитав він. Смішні вони, чоловіки. Коли не так, плачеш рідше, частіше плачеш саме коли так. Бо повірити в те, що все буде саме так, надзвичайно важко. Я заперечливо махаю рукою. Все о’кей. Він бере своє довге чорне пальто, допомагає мені встати і намагається уникати моїх сльозливих оченят. Я його розумію, кляте рюмсання. Моя б воля – сховала ці очі в шкіряних рукавичках. Помаранчевий шалик на піджаку робить його схожим на відомого російського режисера та невідомих європейських функціонерів. Я всміхаюся. Він теж.
2
Коли палає будинок, народ репетує: «Пожежа!» – і можна сподіватися, що хоча б одна людина прибіжить допомогти; доречно волати: «Грабують!» – коли нападають грабіжники, – можливо, якийсь герой зглянеться на вас, щоб ствердити свій геройський статус; ще можна відчайдушно верещати: «Рятуйте!» А от коли близька людина вчиняє дурість, що робити, що виголошувати? Можна, звісно, промовити: «Старий, ти що, здурів? Очманів ти, чи що? Що ти робиш?» Але як таке можна сказати рідному батькові, з яким у тебе завжди були непогані стосунки? І не просто непогані, а чудові! Утім, якщо подумати, таке сказати можна, відвертість – запорука тривалих та довірливих стосунків. Але як можна виплеснути це в його світле, радісне обличчя? Ти – не народжений наволоччю, ти вимовити таке не здатний. Уголос я сказав йому: «Ну, поздоровляю тебе». А сам гадав: «За що? Чому?» Таке зазвичай думають люди, у яких раптово загинув хтось близький. За що? Чому?
А спочатку все складалося так добре. Я зустрів батька в аеропорту на новій машині. Нещодавно взяв у кредит «Нісан» (був поведений на японських автомобілях). Блискучий, срібний. Мій приятель Милиця сказав мені, що, згідно із соціологічними дослідженнями, дівчата вважають найбільш сексуальними чоловіками власників саме блискучих металевих авто. Тому ми з ним і вибрали цей колір. Не те, що ми з Милицею в таке віримо, але про всяк випадок. Як цим дослідникам вдається робити подібні висновки? Я сам займаюся аналітикою, але на таке не здатний, навіть уявити собі не можу, яким чином вони про це все дізнаються.