У котромусь із відходків, підлога якого була прикрашена моїми улюбленими квітами – маками, я вирішила трохи полежати. Хлопці сцяли в чоловічому. Якщо кому цікаво, підлога чоловічого відходку була прикрашена тюльпанами. Аж раптом я почула голос Засіка. У жіночому відходку, дивина та й годі! Він сказав мені притиснутим до стіни голосом: «Слухай, це… Сашо… Ти це… чи не зайдеш попити чаю?» Від таких щедрот я хутко підвелася з макової підлоги! Мені взагалі було цікаво подивитися, що зберігає у своєму номері Засік. «Звісно, я прийду». Яка ж я була п’янюча.
Третя година ночі. У номері Засіка смердить сухою ковбасою. Бо вона була всюди. Це був ковбасний лабаз. Ковбаса виснула з віконних ручок, піддашшя і шафи на мотузках і на скотчі. Засік готував мені чай, а я все роздивлялася ковбасу. Вона була протерта чимось на кшталт соняшникової олії. «Саш, то ти чай будеш?» – запитав Засік нещасним голосом. «Давай», – відповіла я. – «Слухай, Саш, я думаю, що нам слід побратися. Виходь за мене?» – «Слухай, ти тільки не ображайся, але мені цікаво. Ти ковбасу мастиш олією?» – «Мащу». – «Щоб не вкривалася пліснявою?» – «Ну. А чого ти питаєш? Хочеш ковбаси?» – «Та ні. Мені просто цікаво, а свій член ти, часом, соняшниковою олією не мастиш, про всяк випадок?» Я не знаю, чого мені це спало на думку. Звісно, що після такого запитання я мишею вишкреблася в коридор і весільним розмовам прийшов край. Чаю мені теж більше не пропонували.
А вранці я отримала від Великого Перекладача записку:
Я його майже кохала…
Утім, не час поринати у спогади, треба думати, що робити з неприязню Макса Вітовського або де взяти книжку про приборкування дорослих дітей.
6
Милиця прийшов до мене варити борщ, так він сказав по телефону: «Я йду варити борща». І саме зараз захоплено жонглював буряками. З Милицею завжди все так: він забуває, навіщо взяв до рук той чи інший предмет, чим узагалі хотів займатися, але при тому постійно вигадує, чим можна себе розважити. «А ти коли-небудь почувався мудаком?» – раптом запитує він. Я тим часом копирсаюся в купі смугастих светрів Клятої Шу, мені закортіло взяти пару штук і десь подіти: знищити, викинути, зіпсувати. Щоб вони зникли. Звісно, ніхто не гарантує, що вона не піде і не купить собі ще штук вісім, але мені так легше, коли я в них копирсаюся і думаю, як я їх знищуватиму. «Тобто я в принципі мав на увазі, ти зараз мудаком не почуваєшся?» – «Не почуваюся. У мудака мають бути вуса, він не знає, хто такий Грін, його мрія – трахнути когось на столі, а всіх жінок він вважає стервами».
У Милиці падає буряк. «Мудак може бути поголеним мудаком і чудово знати, хто такий Грін. Натомість він може не знати, хто такі Вахмурка і Кржемелек, думати, що всі жінки – повії, а не стерви, і нікого не хотіти трахнути взагалі», – зауважує Милиця. Він поліз за буряком, який виявився спритним хлопчиною, чкурнув від Милиці під стіл. «Мудаки ще люблять жонглювати овочами, а потім принижуватися та просити їх виповзти з-під столу», – кажу я. «Мудаки, може, і жонглюють час від часу. Коли вони вільні від своїх повсякденних зайнять, – чую я під столом. – А повсякденно вони беруть светри молодих дружин своїх батьків і замислюють светрове викрадення або навіть убивство. От чим вони переважно займаються, приятелю». Я чую підстолове реготіння.
«От тобі смішно, так? А ти знаєш, що вона вчора запитала: “А як там Милиці ведеться?”» – «Серйозно? Її це цікавить? Клас! Що ти відповів?» – «Слухай, може, виповзеш? Якось незручно спілкуватися, коли ти вовтузишся під столом». – «Не хвилюйся, твій член у безпеці. Я буду поки що тут. Тут нормально». – «Кляту Шу насправді не цікавить, як тобі ведеться, вона постійно вигадує теми для розмови зі мною, і ти – універсальна тема. Але ти зовсім не звернув увагу на те, як вона тебе назвала». – «Повтори!» – «Милиця!» – «То й що?» – «Не то й що. Ти для неї – Милицький Сергій Владленович, от хто. Ну, я не звір, нехай Сергій. Можна було запитати, наприклад: «Максе, а як поживає твій приятель Сергій?» А не Милиця. Милиця ти для мене і батька». – «Та я майже для всіх Милиця. Мені не шкода». – «Мені шкода. Я не хочу, щоб вона зазіхала на моїх друзів, це не її справа». – «А її светри – це твоя справа?» – «Слухай, я інколи не можу збагнути, на чиєму ти боці. То на якому ти боці, Милице?» – «Зараз на правому. Лівий я відсидів». Милиці надзвичайно весело.