«Добре. Ти все одно не зрозумієш, та і навіщо воно тобі?» Ось у цьому вона була права, мені це було ні до чого. Але, як це я – і не зрозумію, я що, на її думку, бовдур? «А ти спробуй пояснити». – «О’кей. Мене запросили на дитячий день народження». Я загальмував. «Що?» – «Я ж казала, не зрозумієш, от чого ти щокаєш?» – «А ти б зрозуміла, якби побачила дорослу тітку, яка ридма ридає, тому що її запросили на дитячий день народження? Народи мені якесь путнє пояснення. Хоча б одне». Після цих слів вона знову почала плакати. «Тобі випити принести?» – «Давай». Вона рукою витерла собі під носом, так само робив і батько, зараз вони здалися мені такими схожими, що я подумки всміхнувся. «Для таких речей треба використовувати носовика». – «Ваша правда, пані Віолетто Вайґель-Вітовська», – відповіла Клята. І я засміявся. «Чекай. Зараз принесу якесь порядне питво». – «Та вже не втечу».
«Розповідай». – «Це порядне питво?» – «Ну, чесно кажучи, притяг те, що було. Не мав нагоди пересвідчитися в його порядності». – «А що це?» – «Ну… це коньяк, його було небагато, тому довелося розвести це віскі». – «Коньяк, розведений віскі. Дожилася». – «Якщо тебе це втішить, то я до такого дожився на дев’ять років раніше». – «Утішить, еге». – «Розповідай». Вона добряче ковтнула. Чоловічий ковток. «Та тут нема що розповідати, якщо чесно. Розумієш, у моїх друзів та знайомих, у переважної більшості, вже є діти, досить дорослі». – «Розумію, вони твої однолітки? Ну так тобі ж уже за тридцять, це нормально». – «Так, нормально. А в мене от немає, ну, так сталося. А зараз з’явився один». – «Хто? А батько про це знає?» – «Знає, звісно, полохливий ти мій захиснику батьківських інтересів. Бо я говорю про тебе. Себто це вони говорять про тебе. Тому вони мене з тобою і запросили на день народження. Дитячий. Сьогодні ввечері. Вони думали, що це смішно. Я навіть посміялася з ними разом, щоб їх не засмучувати».
«Мені здається, що це не смішно». Я присів із нею поруч. «От і мені здається, що це не смішно». – «Але я б із цього приводу не ридав, як не знаю хто». – «Напевне, це смішно виглядає, так. Я б і сама, якби в мене був інший настрій і стан, не звернула на це уваги. Відповіла б, що це невдалий жарт, та й годі. Але ти розумієш… навіть не знаю, чому я все це тобі розповідаю. Як ти думаєш, чого в мене немає дітей?» Я про це не думав. Так і сказав: «Звідки мені про це знати? Може, ти їх не хочеш, не всі люблять дітей».
«У мене було три викидні. Останній два роки тому, саме цього дня. Насправді я б не дуже переймалася, тому що мій чоловік… Він мав певні проблеми зі здоров’ям. Але він був уже третій. Це як убивство через необережність, розумієш? Я ж знала, що мені слід бути уважнішою, не ризикувати, не їхати кататися на конях». – «А ти каталася на конях?» – «А я каталася. Я ще тоді думала, а чи не умисно я таке вчинила? І не знайшла відповіді». – «А ти могла б умисно?» Вона, здавалося, мене не чула. «Коли це сталося вперше, я відчувала шалену провину, неймовірну, я не могла вислуховувати ніяких слів співчуття, тому що вважала себе винною в усьому. Зараз я тобі розповім одну… не дуже приємну дитячу історію, не можу не розповісти, душу рве, от зараз тільки ковтну ще цього пійла…»
Моя історія доволі банальна, але в цілому вона може слугувати ілюстрацією на тему статевої безграмотності підлітків вісімдесятих років минулого сторіччя. Можливо, зараз, за умов наявності доступної відповідної літератури, це і втратило актуальність. У ті часи, коли в мене розпочався статевий розквіт, мало хто переймався питанням контрацепції, навіть про презервативи, які тепер можна придбати біля кас будь-якого супермаркету, знання були поверхові та мізерні.
Мені було чотирнадцять років. І статеве життя я вже вела. Я не знала тоді, що треба відслідковувати свої критичні дні, нічого не відмічала на календарику, а якби й відмічала – не знала б, для чого і що з цим робити. Та й узагалі я довіряла своєму хлопцю тільки на тій підставі, що він був дорослий та досвідчений. Я була переконана, що він усе знає і сам про все потурбується; про вірогідність того, що я можу завагітніти, я не думала. Я була школяркою і не бачила вагітних школярок, знала, що деякі дівчатка з мого класу теж сплять із хлопцями, але не вагітніють. Із цього всього я зробила висновок, що школярка в принципі завагітніти не може, бо це неправильно і такого не буває. Я вважала: мій дорослий хлопець є гарантією того, що завагітніти – це не про мене, він не якась мала нетяма.