10
Аделіна повернулася, щоб повернути моє серце, – так вона написала, – але й щоб вкрасти мої гроші, про це, втім, вона також повідомила. Вона ніколи не приховувала своїх вчинків та намірів, правда, іноді про них не повідомляла. Три тисячі євро – не така вже велетенська сума грошей і не вирішальна для мене, основні кошти я тримав на банківському рахунку – з чогось треба було виплачувати кредит за авто. Але то були рідні гроші. Ті, які мені дарували на різні свята дід, мати, батьків брат. Ті, які я сам відкладав для чогось. Для мрії. Коли не знав, що мені потрібно зараз, але був переконаний, що настане час і мені чогось сильно кортітиме. Гроші мрійника.
А ще я думав, чи треба про це комусь говорити чи ні. Про ці гроші знали, наприклад, батько й мати. Але це не повинно їх надто хвилювати, то були мої особисті гроші. Крапка. Утім, не все так просто. По-перше, Аделіна була наркоманкою, тому кошти їй могли знадобитися знову, і то вже незабаром, а по-друге, у неї був ключ від моїх дверей. А це означає, що вона могла прийти ще, винести коштовні речі та техніку, і не тільки мої, а й батькові, і Шу. Цілком логічно буде змінити замки. Звісно, можна збрехати, начебто в мене витягли з портмоне ключ. Усе можна було зробити тихо, якби мені так сильно не хотілося, щоб мене хтось пожалів. Ніколи б не подумав, що це мені буде потрібно. Співчуття – мені? Та я ніколи не скавулю і завжди сам усіх підтримую.
Раніше прояви співчуття мене принижували. І дратували. Що зі мною? Справді, це був перший випадок, коли мене кинула жінка. З кожним трапляється, я це розумію. Чи думав я, що буду постійно з нею разом? Інколи я прагнув цього, інколи не вірив у це, часом мене це дивувало та лякало. Двічі було так, що я затамовував подих і просив у Бога, щоб ця жінка була зі мною довіку. Набагато частіше мій мозок атакували запитання: «Що я роблю з незнайомою людиною? У цьому ліжку, у своїх думках та у своєму житті?» Аделіна була специфічною жінкою, до того часу мені такі не зустрічалися. З нею можна було говорити про серйозні речі, про хлоп’ячі забавки та турботи, вона все це сприймала, розуміла та навіть давала поради. І слушні! Чого їй бракувало? Чому вона залишила мене? Вона ніколи про це не скаже. Ніколи. Годі запитувати. Або відчувай сам, або це тобі не дано. Це її життєвий принцип. Принцип стосунків. Навіщо забрала ці гроші, вона ж знала, від кого ці гроші і як я до цього ставлюся, сентиментальний телепень.
Мамі сказати? Віолетта Вайґель-Вітовська зневажає людей, які вициганюють жалість. Хіба їй у житті було солодко? Особливо в тому житті, у якому її народили. Ні. Вона нагадає мені про мету. Про мету та силу. Яка в мене мета? Повернути Аделіну? Я не переконаний, що від цього мене попустить. Маму повернення Аделіни тільки розважить. Яка це мета? Я наслідував її характерні вилиці, але не успадкував її виразного характеру. Батько? Це вже ні, ні за яких умов. Принизливо зізнаватися в цьому батькові, я навіть познайомити їх не встиг, усе хизувався своєю жінкою, своєю дорослістю, самостійністю, аж пшик? Де воно, усе це? Мої гроші вкрала дівчина, яка мене до того ж кидає, а я виглядаю, як розчавлений дощовий черв’як, який зовсім не хотів потрапляти під черевик, але його виманив перший теплий весняний дощ. Йолоп. Я – йолоп. І немає зараз ніде у світі більш жалюгідного створіння. Як мені зле. Руки холодні, такі холодні, як у Шу, можливо, анемія – це заразно? Анемія – хвороба, назва якої схожа на назву блідої бузкової квітки…
«Привіт! Справ багато?» – «Привіт, справ багато. Що в тебе з голосом. Хворієш?» – «У певному розумінні. Слухай, ти себе колись ненавиділа?» – «Ха! Неодноразово, питаєш таке… Я в цьому фахівець». – «Тобто в тебе професія не тільки переклади, а ще й самоненависть?» – «До певного часу була. Потім я почала з цим боротися. Завдяки одній своїй подрузі. Вона вказала мені на те, що це деструктивно, руйнує особистість, псує характер, і навела вагомі приклади. А потім навчила працювати з тим, щоб любити себе, пильнуватися та вміти прощати. Не завжди виходить, але я тепер знаю, що це можливо, бо зі мною відбулися маленькі, але позитивні зміни. Що в тебе?» – «А ти можеш приїхати, тільки зараз? Бо я нап’юся». – «Уже їду».