«Слухай, а може, не треба в це влазити?» – «Звідки в тебе таке панство – розкидатися грошима? Знаєш, що східна філософія говорить? Якщо тебе знайшли гроші – усміхнися їм та візьми як належне. А ти що робиш? – Я всміхалася. – Так справді краще. Концентруйся на справі, ти – акторка, ти на все здатна, ти – улюблена дівчина Казанови». Я зітхнула. «Ох, добре, але все-таки який він неприємний. Якщо тобі так закортіло мене продати, чого б не продати мене комусь виразнішому?» – «Слухай, усе грає на нас. Творчі натури, як ти в даному випадку, часто захоплюються усілякими потворами. Це аксіома. І потім, кохана, мені як твоєму чоловікові безпечніше продати тебе уроду, ніж красеню. Хто знає, як у тебе склалися б стосунки із красенем? А так я в безпеці. Потім, слухай, тобі з ним не фотографуватися і не цілуватися навіть. Ти сором’язлива та наївна, не забувай. Не такий уже це подвиг – кілька годин побути з Казановою та його родиною в закритому приміщенні. Що це з тобою відбувається? Надвечір ти стаєш такою вередливою, жах. Годі капризувати. Давай краще будемо кохатися». – «Чекай. Слухай, а що з його носом? Він вірмен чи єврей, твій Хазанович?» – «Чого ти відразу так некошерно висловлюєшся, га, мала? Не помічав за тобою проявів антисемітизму. Але якщо ти вже така непримиренна із сіоністською змовою, то інформую: Хазанович не єврей, а білорус. Ніс йому зламали в бійці, ще в дитинстві».
Якщо ніс Хазановичу і зламали під час бійки, то цей зухвалий напад було здійснено на всю його родину і в усіх постраждали носи. Це перше, що промайнуло в моїй голові, коли я побачила наче розплесканих по стінах Галю, Альбіну, Орисю та Назара. На Назара гримнули, і він зник. Моєї появи чекали. Галина й Альбіна насувалися на мене з обох боків, і я зрозуміла, що саме зараз їхні дивовижні цицьки зійдуться на моїй шиї, і голова моя опиниться в цих еротичних лещатах. Закортіло підстрибнути вище, що я і зробила. «О, ви з циркової династії?» – запитала мене Альбіна-поціновувачка мого стрибка, що вже встигла морквяною помадою заплямувати мій светр. «Дівчинко наша, як нам кортіло побачити вас, торкнутися, ми вас чекали з таким тремтінням душі», – засоловейкувала Галина, так старанно й голосно вимовляючи кожне слово, наче збиралася повідомити ближніх про землетрус. «Це Олександра принесла вам, мамо, і тобі, Алько». Казанова подарував дамам ним же придбані троянди. «О, як це мило, але я надаю перевагу трояндам, крупнішим за ці, ха-ха, Сашенько, це вам зауваження на майбутнє. Ви ж бачите, які ми з мамою помітні жінки, які в нас форми, нам крупність подобається в усьому!» Я кивнула. «А це – дітям!» – натомість проголосила я та протягнула яскравий пакунок із солодощами та фруктами. «Чого ж відразу дітям? Це, Олександро, потрібно нам. Чи нашим дітям не потрібні здорові та сильні батьки?» Пакет рушив на кухню, дивуючись амплітуді похитування стегон Альбіни. «Ви – акторка, ах, Боже ж мій, наскільки це захоплива професія. Як це жіночно, як божественно! Орися теж буде акторкою, ви послухайте тільки, як вона співає». Отже, почалося.
«Ви собі не уявляєте, яке для нас щастя, що ви знайшли одне одного. Ви і Антон». – «Ось як звуть Казанову – Антон, – подумала я. – Зватиму його Тошка». «Раніше він зустрічався з дуже небезпечною дівкою, хвойдою з-під Білої Церкви. Вона відразу кинула оком на наші родинні цінності. А родинні цінності не така річ, щоб віддавати бозна-кому. А вона така пронозлива потвора, загарбниця, практично захомутала нашого бідного хлопчика, плакала, що вагітна, що жити їй нема де. А в нас що, гуртожиток чи ОХМАТДИТ?» Я кивала зі співчуттям. А сама думала, що не дай Боже кому-небудь потрапити до такого ОХМАТДИТу. «Нам потім яйця йому довелося крутити», – почула я голос Альбіни. «Перепрошую?» – «Яйця йому крутили». – «Допомогло?» – поцікавилася я. – «Були б свіжі яйця – допомогло б. Але де їх знайти з такою екологією? Попустило його, навіть із такими яйцями, якби не крутили, було б гірше».