По закінченні реального училища Хоткевич вступив до Харківського технологічного інституту, де, як і в реальному, навчався за казенний кошт та ще й отримував стипендію. Але зв'язків із Деркачами не поривав, наїжджаючи сюди у ті літні місяці, коли не був зайнятий на практиці. Туї' 1895 року він узявся організовувати аматорські вистави для селян, створивши гурток із представників сільської інтелігенції та декількох селян. Для виступів треба було мати хоч якусь сцену, лаштунки та приміщення для переодягання акторів, і юнак для їх облаштування поїхав по місцевих хуторах за пожертвами. Хтось із селян давав гроші, хтось дошки та цвяхи, в одного найняли садок і самотужки спорудили там будиночок зі сценою. Пізніше він писав про ці дні: «Був я не тільки агентом по збиранню жертв, будівничим, режисером, актором, бутафором, а й суфлером».
Ставили «Назара Стодолю» Шевченка, «Як ковбаса та чарка» Ста-рицького, «По ревізії» Кропивницького. Грали й російські п'єси, бо без них не дозволялося ставити українських. Вистави справляли велике враження, особливо на селянську молодь. Дехто з молодих селян, щоб побачити виставу, біг 8-9 верст до Деркачів, а потім стільки ж назад, щоб до світанку бути вже вдома або у полі.
Виступав Хоткевич з аматорськими виставами у складі гуртка сту-дентів-технологів по різних селах Харківщини, а одного разу добрались аж до Полтави. Давали вистави й на околицях Харкова.
У Деркачах Хоткевич уперше познайомився з кобзарем Павлом, з мистецтвом гри на бандурі та кобзарського співу. Тут же 1895 р. справив собі бандуру й почав грати, поступово вдосконалюючи цей гнаний на той час вид українського народного музичного мистецтва. Згодом він згадував: «З легкої руки Павла та його колег, їх, ясна річ, я слухав у Харкові, й народився бандурист Гнат Хоткевич. А сталося це 1894 чи 1895 року і мало величезне значення для подальшого мого життя».
Перші музичні спроби молодого кобзаря відбулися тоді ж, після уряджуваних студентами-аматорами вистав, які нерідко закінчувалися імпровізованими концертами, де хором, усі разом — і актори, й глядачі — співали українських народних пісень, а Гнат із бандурою був солістом. Ці перші виступи проходили з великим успіхом. 1 це надало юнаку сміливості, коли його за участь у студентських заворушеннях 1899 р. у Харкові виключили з інституту й наказали за 24 години забиратися з міста, звернутися до видатного українського композитора М.В. Лисенка і запропонувати йому свої послуги як співця-бандуриста. Саме тоді Лисенко зі своїм хором гастролював по Україні, і Хоткевич, після невдалої спроби зустрітися у Києві, знайшов його у Золотоноші: «Заграв я йому. Подобалося страшенно. Закликає на посаду соліста-бандуриста й дає 60 крб на місяць! Ого! Я таких грошей не бачив зроду. Лисина. Парик... Успіхи на сцені й поза сценою», — писав він у своїй «Автобіографії».
В хорі Лисенка виступав молодий соліст у багатьох місцях України з піснями й думами про Січ та Гетьманщину, докладаючи багато зусиль для популяризації народної пісні та бандури, про що свідчать відгуки тогочасної преси.
Того ж 1899 року, 13 березня, Хоткевич як бандурист з величезним успіхом виступив на Шевченковому вечорі у Полтаві. Ось що про нього писали: «Душею вечора був аматор-кобзар Гнат Хоткевич, запрошений з Харкова. Деякі інтелігенти, почувши про вечір і кобзаря, поприходили та поприїздили з навколишніх сіл. «...Взагалі вечір видався інтересний, та й кобзар той так натурально грає й виспівує народні думи й пісні, наче перед вами справжній дід-бандурист, його бандура «грає, виїраває, жалібно співає», і мимоволі дивуєшся, чому така гарна музика, як кобза, у нас, і по містах, і по селах, не в такій пошані в інтелігентів, як того вона варта. Мабуть тому, що вона наша, національна. Кобзаря викликала публіка кільканадцять разів, і він грав і співав, аж зовсім утомився... Мол одіж зробила овацію йому і щиро дякувала».
Рівно через рік, 18 березня 1900 р. у залі Літературно-артистичного товариства у Києві Хоткевич знову виступив на вечорі пам’яті Шевченка, про який у львівському «Літературно-науковому віснику» повідомлялося: «Артистична частина вечора... вельми удалася: цікавою новинкою була гра на бандурі і співи кобзаря Гната Галайди (сценічний псевдонім Хоткевича)». Того ж року він з бандурою з’являється на Шевченковому вечорі у Петербурзі, викликаючи, як і всюди, захоплені відгуки: «...Далеку минувшість з великою артистичною силою нагадав слухачам... Г. Хоткевич, який навмисно приїхав із Харкова, щоб виступити як віртуоз на бандурі! Він проспівав одну думу і кілька пісень жартливого змісту, зробивши сильне враження своїм глибоким розумінням народного духу».