ГІраця Хоткевича з розвитку національної свідомості робітників невдовзі принесла певні плбди. 1903 р., коли у Полтаві відбувалося українське свято з нагоди відкриття пам’ятника І. Котляревському, велика група національно свідомих робітників Харкова через Хоткевича передала вітальний лист його учасникам. Це було єдине вітання на цім святі від робітників: «І оце приєднання до українства, — підсумовує Гнат Мартинович, — я і вважаю своєю заслугою. Діти моїх тих бувших акторів вже виховувалися в українськім дусі задовго до того, як це стало можливим більш-менш одверто».
Але робота з робітничим гуртком у стінах Народного дому тривала недовго і припинилася наприкінці 1904 р. через дрібні, переважно побутового характеру незгоди гуртківців з адміністрацією Дому^ які переросли у конфлікт. Робітничий театр Гната Галайди розпався. Його ж керівник ще певний час залишався у складі Видавничого комітету, зокрема його української комісії. Як свідчать архівні документи, від її імені Гнат Хоткевич у березні 1905 р. склав доповідну записку до правління Харківського товариства грамотності, в якій зазначав, що Харківський Народний дім як такий, що діє на території України і серед українського населення, мусить мати на меті насамперед ознайомлення населення з рідною літературою, історією тощо, «тобто, іншими словами, як у влаштуванні вистав, так і в усіх інших розвагах, що влаштовуються у Народному домі, перевага мусить бути віддана українському елементу. Досі, на жаль, цього не спостерігалося, а мало місце зовсім протилежне явище...» Він зазначав, що в концертах, які відбуваються у Народному домі, українських номерів, дуже мало. Те саме стосується й українських вистав, яких ставиться вдвічі або втричі менше, ніж російських. Особливе ж занепокоєння у автора записки викликав український репертуар. Його погіршення досить гостро відчувалося з припиненням діяльності українського гуртка робітників. Саме тоді у Народному домі почали ставити такі п’єси, як «Душогуби» Тогобочного, «Кляте серце» Захаренка та інші «лубочні речі, котрі ніколи не виставляла жодна серйозна трупа». За таких умов, наголошував Хоткевич, «страждальним елементом є народ і особливо та ідея, в ім’я процвітання якої написана ця заява». Він запропонував створити при комітеті з управління Народним домом окрему українську комісію (як при Видавничому комітеті), котра мала б спостерігати за репертуаром та якістю виконання українських п’єс, їх відповідністю даним історії та етнографії, вишукувати кошти на поповнення бутафорського обладнання і костюмів, опікуватись розширенням репертуару тощо. Вимоги Хоткевича та інших членів української комісії при Видавничому комітеті відносно розширення та якісного покращення українського репертуару підтримала своїм листом до правління Народного дому українська поетеса та педагог X. А. Алчевська, яка активно працювала у Харківському товаристві грамотності.
Але прийшов буремний 1905 рік. 1 Гнат Мартинович, працюючи на залізниці, активно вливається у боротьбу робітників-залізничників, разом із ними бере участь у Загальному жовтневому страйку та Грудневому збройному повстанні. Хоткевича обирають членом Виконавчого комітету службовців Харківсько-Миколаївської залізниці. Як зазначалося в одному з архівних документів, саме «йому належить організація комітету і розробка його дій як професійного органу... З його ініціативи організували районні комітети в Люботині, Полтаві, Кременчуці, Знам’янці й Миколаєві». У грудні 1905 р. Хоткевича обрали делегатом на Загальний з’їзд у Москві нелегальної залізничної спілки, де охранка збиралася заарештувати його.
Хоча арешту він уник, але змушений був перейти на нелегальне становище, переховуватися у друзів, зокрема у художника С. Васильківського, а на початку 1906 р. емігрувати до Галичини. Тут він вів широку концертну і лекційну діяльність, займався літературною працею. Жив спочатку у Львові, потім на запрошення Володимира Гнатюка переїхав на Гуцульщину у Криворівню, де прикипів душею до казкового гуцульського краю і його жителів. Вражений і зачарований їхнім поетичним фольклором, архаїчною гуцульською говіркою, безпосередністю і природною артистичністю гуцулів, Хоткевич вирішив організувати з них театральний гурток, а для вистав використати місцевий фольклорно-етнографічний матеріал, близький за духом, формою і змістом до ментальності виконавців.