Д о н Ж у а н
Анно!
Я досi вас не знав. Ви мов не жiнка, i чари вашi бiльшi вiд жiночих!
А н н а
(приступає до дон Жуана з плащем)
Примiряйте сього плаща.
Д о н Ж у а н
(хоче взяти, але спиняється)
Нi, Анно, менi ввижається на ньому кров!
А н н а
Се плащ новий, ще й разу не надiтий.
А хоч би й так? Хоч би i кров була?
З якого часу боїтесь ви кровi?
Д о н Ж у а н
Се правда, що менi її боятись?
Чому менi не взять сього плаща?
Адже я цiлий спадок забираю.
Вже ж я господар буду сьому дому!
А н н а
О, як ви се сказали по-новому!
Я прагну швидше вас таким побачить, яким ви стати маєте навiк!
(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю i шолом з бiлими перами, знявши з стiни).
Яка величнiсть! Гляньте у свiчадо!
Дон Жуан пiдходить до свiчада i раптом скрикує.
А н н а
Чого ви?
Д о н Ж у а н
Вiн!.. його обличчя!
(Випускає меч i патерицю i затуляє очi руками).
А н н а
Сором!
Що вам привидiлось? Погляньте ще.
Не можна так уявi попускати.
Д о н Ж у а н
(зо страхом одкриває обличчя. Глянув. Здавленим вiд несвiтського жаху голосом).
Де я? мене нема… се вiн… камiнний!
(Точиться од свiчада вбiк до стiни i притуляється до неї плечима, тремтячи всiм тiлом).
Тим часом iз свiчада вирiзняється постать командора, така, як на пам'ятнику, тiльки без меча й патерицi, виступає з рами, iде важкою камiнною ходою просто до дон Жуана. Анна кидається межи дон Жуаном i командором. Командор лiвицею становить донну Анну на колiна, а правицю кладе на серце дон Жуановi. Дон Жуан застигає, поражений смертельним остовпiнням. Донна Анна скрикує i падає низьма додолу до нiг командоровi.