Кандід, переляканий, приголомшений, спантеличений, умиваючись кров’ю і весь тремтячи, говорив сам собі:
— Коли це найкращий із можливих світів, то які тоді інші? Хай би мене відшмагали — це було зі мною в болгар; але, мій любий Панглосе, найбільший серед філософів, чи треба було мені бачити, як вас вішали не знати за що? Мій любий анабаптисте, найкращий серед людей, чи треба було вам тонути в порту? О Кунігундо, перлино серед дівчат, чи ж треба було, щоб вам розпороли живіт?
Він ішов, відшмаганий різками, ледве тримаючись на ногах, після проповіді, розгрішення і благословення, коли до нього підійшла стара жінка і сказала:
— Бадьорись, сину мій, і йди за мною.
Розділ сьомий. Як стара піклувалась про Кандіда і як він знайшов те, що кохав
Кандід не став від того бадьоріший, але пішов за старою до якоїсь халупи; вона дала йому горщик з мастивом, щоб натертись, лишила йому що їсти й пити, показала невеличке чисте ліжко; коло ліжка було повне вбрання.
— Їжте, пийте і спіть, — сказала вона йому, — і хай охороняють вас Атоська Божа Матір26, святий Антоній Падуанський та святий Яків Кампостельський27. Я прийду завтра.
Кандід, глибоко здивований усім, що бачив, усім, що вистраждав, а ще більше милосердям старої жінки, хотів поцілувати їй руку.
— Не мені маєте руку цілувати, — сказала стара. — Я повернуся завтра. Натріться мастивом, їжте і спіть.
Кандід, незважаючи на всі нещастя, попоїв і заснув. Другого дня стара принесла йому снідати, оглянула спину і сама натерла її іншим мастивом; потім принесла йому обідати, а ввечері знову прийшла з вечерею. Позавтра вона повторила те саме.
— Хто ви? — не раз питав її Кандід. — Звідки у вас стільки добрості? Чим я віддячу вам?
Добра жінка ніколи нічого не відповідала. Якось вона ввечері прийшла знову, але без вечері.
— Ідіть за мною, — сказала вона, — і не кажіть ні слова.
Вона взяла його під руку і повела до села за чверть милі від самого міста; вони прийшли до самітного будинку, оточеного садом і канавами. Стара постукала в двері. Їм відчинили; і тоді вона повела Кандіда потайними сходами до роззолоченого кабінету, покинула його на парчовій канапі, зачинила двері й вийшла. Кандід гадав, що він спить. Все життя здавалося йому тяжким, згубним сном, а ця мить — сном приємним.
Стара незабаром з’явилася; вона через силу підтримувала тремтячу жінку величного зросту, що поблискувала самоцвітами і була завинена вуалем.
— Зніміть вуаль, — сказала стара Кандідові.
Юнак наблизився і несмілою рукою скинув вуаль. Яка хвилина! Яка несподіванка! Йому здалося, що він бачить Кунігунду. Та він і справді її побачив, — то була вона, йому забракло сили, він не зміг ані слова промовити і впав їй до ніг. Кунігунда впала на канапу. Стара побризкала їх водою із спиртом, вони очутились і заговорили; спочатку це були окремі слова, безладні запитання і відповіді, зітхання, сльози, вигуки. Стара порадила їм розмовляти не так голосно і покинула їх на самоті.
— Як! Це ви! — сказав їй Кандід. — Ви живі, я знайшов вас у Португалії! Отже — вас не зґвалтовано? Вам не розпорото живота, як запевняв мене філософ Панглос?
— Усе це правда, — відповіла прекрасна Кунігунда, — але не завжди умирають від тих знегод.
— А ваші батько й мати — їх убито?
— Так, це правда, — сказала Кунігунда і заплакала.
— А ваш брат?
— І брата мого теж убито.
— Але чому ви в Португалії? І як ви дізналися, що я тут? І яким дивним випадком привели мене в цей дім?
— Я вам розповім про все, — сказала вона, — але розкажіть ви мені перше, що сталося з вами після невинного поцілунку, що ви дали мені, і тих стусанів ногою, що ви тоді дістали.
Кандід послухався її з глибокою пошаною, і, хоч був збентежений, хоч голос йому був кволий і тремтів, хоч спина йому ще трохи боліла, він розповів їй, дуже наївно, про все, чого зазнав з часу розлуки. Кунігунда зводила очі до неба, оплакуючи смерть доброго анабаптиста та Панглоса; а потім сама почала розповідати Кандідові, який не поминув ані слова, пожираючи її очима.