В тому самому готелі стояв пріор-бенедиктинець33; він і купив коня. Кандід, Кунігунда й стара проїхали Луцену, Хіллу та Лебріху і кінець кінцем дісталися Кадікса. Там саме споряджали флот і збирали військо, щоб провчити шановних парагвайських отців-єзуїтів34, яких обвинувачували за повстання однієї з їхніх орд проти іспанського та португальського королів в околиці міста Сан-Сакраменто. Кандід, служивши в болгар, показав усю болгарську вправність перед генералом невеличкої армії так гарно, швидко, спритно, витримано й моторно, що його призначили командувати пішою ротою. Отже, він капітан; він сідає на корабель з Кунігундою, старою, двома слугами і парою андалузьких коней, що належали раніш монсеньйорові великому інквізиторові Португалії.
Під час подорожі вони багато міркували про філософію бідолашного Панглоса.
— Ми їдемо до іншого світу, — казав Кандід, — от там уже, мабуть, усе гаразд; бо, треба признатись, від того, що діється в нашому, можна постраждати душею і тілом.
— Я кохаю вас усім серцем, — говорила Кунігунда, — але душа моя ще й досі стривожена з того, що я бачила й зазнала.
— Все буде гаразд, — відповів Кандід. — От уже й море цього нового світу багато краще проти морів нашої Європи; воно спокійніше, і вітри тут постійніші. Мабуть, Новий світ і є найкращий із можливих світів.
— Дай-то Боже! — казала Кунігунда. — Але я така нещасна була в нашому світі, що моє серце майже неприступне для надії.
— Ви скаржитесь, — сказала їй стара. — Ох! Ви не зазнали такого лиха, як я!
Кунігунда трохи не розсміялася — такою чудною здалася їй ця добра жінка, що хотіла бути нещаснішою за неї.
— Ох! — сказала вона їй. — Коли вас, моя люба, не зґвалтували двоє болгар, коли ви не дістали двічі ножем у живіт, коли не зруйновано два ваші за5мки, не зарізано двох ваших батьків і двох матерів, коли ви не бачили двох ваших коханців вишмаганими при аутодафе, то я не думаю, щоб ви могли заноситись переді мною; додайте ще й те, що я народилась баронесою сімдесят другого покоління, а служила куховаркою.
— Панно, — відповіла стара, — ви не знаєте ще мого походження, а коли б я показала вам свій зад, то ви б не говорили так і змінили свою думку.
Ці слова збудили надзвичайну цікавість у Кандіда та Кунігунди. І стара розповіла їм таке.
Розділ одинадцятий. Історія старої
— Мої очі не завжди були з вивернутими повіками та синцями, мій ніс не завсіди торкався підборіддя, і я не завжди була служницею. Я дочка папи Урбана X та принцеси Палестріни. До чотирнадцятого року мене виховували в палаці, перед яким усі палаци ваших німецьких баронів не більше як стайня; одна з моїх суконь коштувала більше, як уся розкіш Вестфалії. Я зростала вродлива, граціозна і здібна, серед утіх, пошани й надій; я вже збуджувала кохання, мої груди розвивались, — і які груди! білі, тугі, як у Венери Медіцейської35; а які очі, вії, які чорні брови! яке полум’я блищало в моїх зіницях, — воно тьмарило мерехтіння зірок, як мовили мені тамтешні поети. Жінки, що одягали мене й роздягали, вдавались в екстаз, роздивляючись мене спереду і ззаду, і всі чоловіки хотіли бути на їхньому місці...
Я була заручена з князем, володарем Масса-Карари36. Який князь! Вродливий, як і я, ніжний і приємний, з блискучим розумом і вогненним коханням. Я теж кохала його, як кохають уперше — з обожнюванням, із самозабуттям. Усе було готове до весілля; от де була пишнота, розкіш нечувана, от де були свята, каруселі, безупинні опери-буф37; і вся Італія складала мені на пошану сонети, серед яких не було жодного посереднього. Я була вже на порозі свого щастя, як одна стара маркіза, що була коханкою мого князя, запросила його до себе випити шоколаду; він помер менше ніж за дві години, в страшних конвульсіях; але це була ще дрібниця. Мати моя була в розпачі, і, хоч її журба не дорівнювалась моїй, вона захотіла на якийсь час покинути те згубне місце. Вона мала чудовий маєток коло Гайєти, і ми попливли туди позолоченою, як вівтар Святого Петра в Римі38, галерою. Та от корсар із Сали39 кинувся за нами і захопив наш корабель; наші солдати боронились, як папські: вони упали навколішки, покидавши зброю, і немов просили в корсара передсмертного розгрішення40.
Зразу ж їх роздягли догола, як мавп, а так само мою матір, дівчат із нашого почту і мене саму. Дивна річ, як моторно ці добродії усіх роздягають; але що мене вразило найбільше, це те, що вони всім нам устромляли пальці в ті місця, куди ми, жінки, ставимо тільки клізму. Ця церемонія видалася мені дуже чудною, — отак всьому дивуєшся, поки знаєш тільки рідний свій край! Незабаром я довідалась, що таким способом дізнаються, чи не сховано де яких діамантів; цей звичай усталено з найдавніших часів у всіх цивілізованих націй, що плавають морем. Я дізналася, що навіть побожні мальтійські рицарі41 ніколи не порушували його, коли захоплювали турок і туркень; це закон міжнародного права, якого не ламав ніхто і ніколи.