— Пастухи й пастушки, солов'ї і чижики — усі вони кохаються, а я не бачу ґанґарида-героя, гідного моїх найніжніших і найпалкіших бажань.
Поки вона так вечеряла, захоплювалася й плакала, фенікс говорив матері Амазана:
— Пані, вам не можна відмовлятися побачитись з вавилонською царівною, ви знаєте…
— Я знаю все, — сказала та, — аж до її пригоди в готелі на бассорськім шляху; сьогодні вранці мені все розповів чорний дрізд, і цей лихий дрізд спричинився до того, що мій син мало не збожеволів од розпачу й покинув батьківську оселю.
— То ви не знали, — обізвався фенікс, — що царівна воскресила мене?
— Ні, люба моя дитино, я дізналася від дрозда, що ви померли, і була невтішна; мене так вразила ця втрата, чоловікова смерть і раптовий від'їзд сина, що я зачинила для всіх свої двері, але раз вавилонська царівна зробила мені честь, завітавши до мене, то швиденько приведіть її; я маю їй сказати дещо дуже важливе й хочу, щоб ви були тут.
І вона відразу ж вийшла в другий покій, назустріч царівні.
Їй не легко було ходити, бо цій жінці було близько трьохсот років, але в ній збереглися ще рештки вроди й видно було, що близько двохсот тридцяти — двохсот сорока років тому вона була чарівна.
Вона привітала Формозанту з благородною пошаною, змішаною з цікавістю й сумом, що дуже вразило царівну.
Спочатку Формозанта висловила їй своє співчуття з приводу чоловікової смерті.
— Леле! — сказала вдова. — Ця втрата мусить обходити вас дужче, ніж ви гадаєте.
— Звичайно, це мене дуже смутить, — сказала Формозанта, — він був батько того…
Сказавши це, вона заплакала.
— Через багато небезпек приїхала я сюди тільки для нього. Я покинула для нього батька й найпишніший на світі двір. Мене полонив єгипетський фараон, якого я зневажаю; визволившись од грабіжника, я прилетіла сюди, щоб побачити того, кого кохаю, і ось він утік од мене. — Сльози й ридання не дали їй змоги говорити далі.
Тоді мати сказала їй:
— Ваша величність, не пам'ятаєте ви, коли вас полонив єгипетський фараон, коли ви вечеряли з ним у готелі на бассорськім шляху, коли своїми прекрасними руками наливали ви йому шіразького вина, чи не літав у тій кімнаті дрізд?
— Справді, ви оце нагадали мені, тоді я не звернула уваги, але, зібравшись тепер з думками, я дуже ясно пригадую, що коли єгипетський фараон підвівся з-за столу, щоб поцілувати мене, дрізд, гостро зойкнувши, вилетів у вікно й уже не повертався.
— Леле, пані, — сказала мати Амазана, — ось хто головна причина нашого лиха; мій син вирядив цього дрозда довідатися про ваше здоров'я і про все, що відбувається у Вавилоні. Він гадав швидко повернутися, кинутись до ваших ніг і присвятити вам усе своє життя; ви не знаєте, як надмірно й ревно кохає він вас. Усі ґанґариди вміють кохати й бути вірними, але мій син найпристрасніший і найвірніший з усіх. Дрізд натрапив на вас у готелі, ви весело пили з єгипетським фараоном і бридким жерцем; він бачив, як ви ніжно поцілували того державця, що вбив фенікса, а мій син почував до того царя неймовірну огиду. Дрізд, охоплений справедливим гнівом, вилетів, проклинаючи ваше згубне кохання, повернувся сьогодні й усе розповів. Але в яку хвилину, о праведне небо! — саме тоді, коли мій син оплакував зі мною смерть свого батька й фенікса, саме тоді, як він дізнався від мене, що він ваш двоюрідний брат.
— О небо! Мій двоюрідний брат! Чи це можливо, пані? Яким чином? О, яка я щаслива і разом така нещасна, бо образила його!
— Мій син — ваш двоюрідний брат, кажу я вам, — сказала мати, — і зараз я вам це доведу. Але ставши мені родичкою, ви відняли в мене сина. Він не міг пережити горя від того, що ви поцілували єгипетського фараона.
— Ах! Тіточко! — вигукнула прекрасна царівна. — Присягаюся ним і могутнім Ормуздом, що цей згубний, а не злочинний поцілунок був найбільшим доказом кохання, який я тільки могла дати вашому синові! Я їхала до нього від Євфрату до Ґанґу, і, потрапивши до рук єгипетського фараона, я могла втекти, тільки одуривши його. Хай будуть свідками цього прах і душа фенікса, що були тоді у мене в кишені. Він може виправдати мене. Але як же ваш син, народившися на берегах Ґанґу, може бути двоюрідним братом мені, чий рід править стільки віків на берегах Євфрату?