– Пограбовано касу або викрадено гроші з каси, – виправив майор. – Коли ви хвилюєтесь, Квочко, у вас не все гаразд із мовою. Вам треба навчитися висловлюватися і, головне, точно. Так, кажете, пограбовано касу в аеропорту?..
Лейтенант глянув на майора: мовляв, так, але звідки це йому відомо? Те ж саме говорили й очі сержанта, який одним духом випалив:
– Достеменно так!
– Тут нема нічого складного. Ви ж патрулювали в районі аеропорту. А потім он на мішку приклеєна аерофлотівська бирка. Вона свідчить, що власник мішка сьогодні прилетів до нашого міста, де в нього і вкрали мішок. Але мене зараз не мішок цікавить. Краще розкажіть детально, але нічого не пропускайте і не вигадуйте, – застережливо сказав майор, – як і коли пограбували касу. А втім, ми про це поговоримо у мене в кабінеті.
Майор не договорив. До них підійшов офіціант, тримаючи в руках записну книжечку.
– Можна підрахувати?
– Можна, але ми, любий мій, ще нічого не їли і, боюсь, сьогодні не поїмо. До зустрічі, – сердито, як усі голодні, промовив майор і попрямував до виходу в супроводі своїх вірних і нерозлучних друзів.
Алло, ви помилились номером!
Сержант Квочка востаннє підправив вуса, як завжди, обсмикнув запилений мундир, над яким піднялася курява пилюки, і, крякнувши, почав:
– Сьогодні, 15 липня, о 9 годині 38 хвилин за київським часом біля Держбанку я зустрівся з водієм автомашини 13-13 Логвином Дмитровичем Голубеєм і дізнався від нього...
– Пробачте, сержанте, – швидко смокчучи люльку, урвав його майор. – Але чому цей Голубей дізнається про все раніше, ніж ви, досвідчений криміналіст?.. Це вам не здається підозрілим?
– Не можу сказати, товаришу майоре.
– Не можете чи не хочете?
– Не можу.
– Ну, гаразд. До Голубея ми ще дійдемо, мене зараз цікавить, що трапилося в аеропорту, і розв'яжіть, нарешті, привезений вами мішок. Ви погляньте: лейтенант згорає від нетерпіння.
Квочка поклав мішок посеред кабінету і неквапом розв'язав його. Лейтенант глянув, і йому забило дух. Серце його стислося, а потім закалатало так, що він злякався: «А що, як вискочить з грудної клітки? А тут ще майор відчинив вікно». Та це одразу минуло. Фостиков мав хоча й молоді, але вже сталеві нерви. Він повернувся на своє місце й сів, щоб не впасти.
– Як ця собача голова потрапила до вас? – майор вискочив помолодечому на підвіконня, звісивши донизу ноги. – Тільки в деталях!
– О восьмій годині тринадцять хвилин я поставив за кущем свій мотоцикл в районі аеропорту. Раптом мою увагу привернуло те, що якийсь молодик у фіолетовому костюмі підійшов до мішка і просунув усередину руку, намагаючись щось витягти звідти. Несподівано він зойкнув і відскочив. Я одразу зрозумів, що мішок не його, і вийшов з кущів. Побачивши мене, він кинувся тікати. «Ага, на злодієві шапка горить», – згадав я ваші слова, товаришу майоре.
Ситорчук на знак згоди мовчки кивнув головою і затягнувся.
– Він в аеропорт, я – за ним...
Вислухавши уважно сержантову розповідь до кінця, майор зіскочив з підвіконня на підлогу і сказав:
– Спробуйте, Квочко, відтворити вашу розмову з Голубеєм ще раз і якомога правдивіше. Навіть в інтонаціях.
– У чому, в чому? – перепитав сержант.
– В інтонаціях і жестах, – додав майор.
Сержант крякнув, але не сказав нічого. Старий криміналіст і так все зрозумів...
– Ви нічого не пропустили, Квочко? – запитав майор після того, як сержант вдруге закінчив свою розповідь.
– Здається, нічого.
– А спробуйте пригадати ще раз. Мене, зокрема, цікавить аеропорт. Як же все-таки за такий короткий час можна було пограбувати касу? Та ще й ніби між іншим. Виходить, хтось тут був співучасником, – майор затягнувся й оповив свою голову димом.
Сержант зблід і опустив очі додолу.
– Я спробую, – сказав він і втретє почав свою розповідь.
– Мені ясно, – нарешті мовив майор. – Тут все дуже заплутане. По-перше, Квочко, ви припустилися кількох помилок:
а) передчасно налякали злодія, замість того, щоб на деякий час затриматися в кущах;
6) кинулися його доганяти, замість того, щоб вистежити, куди ведуть його сліди;
в) привезли мені цей мішок, замість того щоб залишити його там, де взяли.
У Квочки нервово засмикались вуса, йому було ніяково. Особливо перед молодим лейтенантом.
– По-друге, що ми на цю хвилину маємо? – продовжував майор. – Давайте спробуємо все це викласти в хронологічній послідовності:
а) вчора до нашого міста прибув, залишивши передчасно в'язницю, злочинець;
6) сьогодні якийсь невідомий намагався украсти мішок, який начебто належить професору Шлапаківському;