Рубін був мінливим, наче море. Він то просто мерехтів, то переливався рожевими барвами, немов промінчик сонця на засніженій гірській вершині, то враз його серце оживало багряними спалахами, і він ставав схожим на чорний тюльпан з іскорками замість тичинок.
— О, якби Нюхмумрик міг побачити це чудо! — тужно зронив Мумі-троль.
Він стояв так довго-довго, час уповільнив свій біг, а думки бубнявіли, розростаючись до безміру.
— Гарно, — мовив урешті Мумі-троль. — Можна мені ще коли-небудь прийти й поглянути на нього?
Чупсля і Трясля, однак, промовчали.
Мумі-троль вибрався з-під живоплоту, при блідому світлі дня йому запаморочилося в голові, тож довелося посидіти трішки в траві, щоб знову прийти до тями.
«Трам-тарарам! — подумав собі Мумі-троль. — Я готовий поклястися власним хвостом, що це той самий Королівський Рубін, за яким шукає на Місяці Чарівник. А оці малята, виявляється, ховали його у своїй валізці!»
Мумі-троль поринув у глибоку задуму. Він навіть не помітив Хропсі, яка простувала садом. Вона підійшла і сіла поруч. Час минав, Хропся не втерпіла й обережно торкнула Мумі-троля за хвіст.
— О, це ти! — ледь не підстрибнув з несподіванки Мумі-троль.
Хропся усміхнулася.
— Ти вже бачив мою нову зачіску? — вона, хизуючись, покрутила на всі боки головою.
— Ага, справді, — неуважно бовкнув Мумі-троль.
— Ти думками витаєш деінде, — зауважила Хропся. — Чи можна поцікавитися де саме?
— Моя ранішня зіронько, — ніжно мовив Мумі-троль. — Цього я не можу тобі сказати, а на серці в мене важко, бо Нюхмумрик покинув нас.
— Не може бути! — вражено скрикнула Хропся.
— Може… Він попрощався лише зі мною. Не захотів нікого більше будити…
Хропся з Мумі-тролем усе ще сиділи в траві, коли на ґанку з’явилися Чмих із Хропусем. Сонце, підбиваючись вище, зігрівало їх.
— Привіт! — гукнула Хропся. — Знаєте, що Нюхмумрик подався у мандри на південь?
— Без мене!? — обуренню Чмиха не було меж.
— Інколи хочеться побути на самоті, — зауважив Мумі-троль. — Ти ще надто малий, щоб це збагнути.
— А де решта?
— Гемуль пішов по гриби, — повідомив Хропусь. — А Ондатр заніс до хати гамака, каже, що ночами надворі вже холодно. До речі, твоя Мама у жахливому гуморі…
— Сердита чи сумна? — поцікавився Мумі-троль.
— Скоріш за все, сумна…
— Побіжу до неї, — ураз підхопився з трави Мумі-троль. — Ще лиш цього бракувало…
Мумі-мама сиділа у вітальні, ледь не плачучи.
— Що трапилося? — ще з порога загукав Мумі-троль.
— Ох, синочку, сталося непоправне! Моя торбинка зникла! Я не можу без неї обійтися! Все обшукала, а її ніде нема.
— Жах! — погодився з нею Мумі-троль. — Влаштуємо пошуки!
У будиночку розгорнулася велика пошукова акція, лише Ондатр відмовився брати в ній участь.
— Серед усіх зайвих речей торбинкам слід відвести головне місце! — заявив він. — Спробуйте замислитися на мить: час минає, дні змінюються днями незалежно від того, має пані Мумі торбинку чи ні…
— Ви не маєте рації, різниця нечувана! — палко заперечив Мумі-тато. — Я не уявляю собі Мами Мумі-троля без торбинки. Вона ніколи з нею не розлучалася!
— У ній були якісь цінні речі? — запитав Хропусь.
— Ні, лише найнеобхідніше, — відповіла Мумі-мама. — Чисті шкарпетки, карамельки, сталевий дріт, ліки від болю шлунку та всяке інше…
— Яка нам належиться винагорода, якщо ми знайдемо торбинку? — діловито поцікавився Хропусь.
— Що лишень забажаєте! — не торгувалася Мама. — Влаштую вам величезну гостину, на обід подаватиму лише солодощі, нікого не примушуватиму вмиватися чи рано лягати до сну!
Після таких обіцянок пошуки поновилися з подвоєними силами. Перевернули догори дном увесь будинок. Зазирали під килими та ліжка, до печі та до льоху, на горище та на дах. Обнишпорили кожен кущик у саду та берег річки, не оминули й дровітні. Ніде ані сліду торбинки!
— Сподіваюся, ви не залазили з нею на дерево і не купалися? — допитувався Чмих.
— Та ні! Яка ж я нещасна! — розпачала Мама.
— Пошлемо повідомлення телеграфом! — запропонував Хропусь.
Так і зробили. Телеграма повідомляла дві надзвичайно важливі новини:
«НЮХМУМРИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ-ТРОЛІВ!
Загадковий від’їзд на світанку!»
А далі ще більшими літерами:
«ЗНИКЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ!
Жодних слідів, пошуки тривають. У винагороду за знайдену торбинку — розкішний бенкет!»
Як тільки новини облетіли околицю, завирувало у лісах, у горах і над морем. Геть усі, до щонайменшої мишки, вийшли на пошуки торбинки, вдома зосталися хіба старі та немічні. Вся Долина сповнилася галасом та метушнею.