Трясля не стерпіла образи власної гідності:
— Сам тисля щурсля!
— Ого, ще й чужоземці! — здивувався Чмих. — Ліпше покличу Маму Мумі-троля.
Він замкнув двері льоху на замок і кинувся в кухню.
— То що, попили гості молока? — запитала Мама.
— Вони розмовляють чужинецькою мовою. Годі зрозуміти!
— Ану, повтори якісь слова! — попросив Мумі-троль, який удвох з Гемулем розтирав у ступці прянощі.
— Сам тисля щурсля! — пригадав Чмих.
Мумі-мама зітхнула.
— Тільки того ще бракувало. Як мені довідатися, що вони забажали б собі на десерт в день своїх уродин чи скільки подушок класти їм під голови?
— Ми навчимося їхньої мови! — заспокоїв її Мумі-троль. — Це дуже просто! Разсля, двасля, трисля!
— Здається, я зрозумів, що вони мали на увазі, — замислено мовив Гемуль. — Вони сказали, що Чмих старий лисий щур!
Чмих почервонів по самі вуха й спересердя тріпнув головою.
— Іди й сам поговори з ними, якщо такий мудрий! — чмихнув він.
Гемуль почеберяв до льоху і покликав ласкавим голосом:
— Ласкаво просимосля!
Чупсля і Трясля виткнули голови з картопляної купи й зиркнули на нього.
— Молокосля! Добресля! — солодко вів далі Гемуль.
Урешті Чупсля і Трясля набралися відваги й почалапали вслід за Гемулем до вітальні.
Чмих, порозглядавши гостей з усіх боків, дійшов висновку, що вони набагато менші від нього. Він одразу подобрів і почав поблажливо ставитися до прибульців:
— Привіт! Приємно познайомитися!
— Дякуємосля! Нам теж приємносля! — відповіла Чупсля.
— У вассля пахнесля кавоюсля? — делікатно поцікавилася Трясля.
— Що вони сказали? — хвилювалася Мама.
— Що голодні, — переклав Гемуль. — Та хоч би навіть вмирали з голоду, не хочуть й близько бачити Чмихову мордочку.
— Можеш передати їм мої найщиріші вітання! — скипів Чмих. — Ніколи в житті не бачив таких дурнюхів! Я йду геть!
— Чмихсля гніваєтьсясля! — пояснив Гемуль. — Дурненькийсля!
— Заходьте, не соромтеся! Покавуєте з нами! — припрошувала вкрай схвильована Мама, ведучи гостей на ґанок.
Гемуль тупцяв за ними, страшенно гордий зі свого нового ранґу тлумача.
Отак Чупсля і Трясля замешкали у родині Мумі-тролів. Вони не галасували, ходили, тримаючись за ручки, і повсюдно тягали за собою свою валізку. Та коли запала сутінь, на диво стривожилися, заметалися угору-вниз сходами й сховалися під килимами.
— Що трапилосясля? — запитав Гемуль.
— Мара! — ледь чутно прошепотіла Трясля.
— Мара? Це хто? — Гемуль трохи занепокоївся.
Чупсля вирячила очі, вишкірила зуби й надулася, скільки стачило духу.
— Страшнасля! Жахливасля! — жебоніла Трясля. — Замкнітьсясля, щоб не зайшласля до хати!
Гемуль побіг сповістити новину Мумі-мамі.
— Вони навперебій торочать, що якась страшна й жахлива Мара має прийти сюди! Треба позачиняти на ніч усі двері!
— Але ж у нас є ключ лише від льоху! — стурбовано мовила Мама. — Отак воно завжди з чужоземцями!
І вона пішла за порадою до Тата.
— Слід озброїтися і присунути меблі до дверей, — не розгубився Тато. — Така страшнюча велетенська Мара може бути небезпечною. Я поставлю у вітальні ревуна, а Чупсля і Трясля спатимуть під моїм ліжком.
Але обидві вже залізли до шухляди комоду, навідріз відмовляючись покинути сховок.
Похитавши головою, Тато подався до дровітні за рушницею.
Надворі запала темна серпнева ніч, у саду шугали якісь оксамитово-чорні тіні. Ліс понуро шелестів, вилетіли зі своїми ліхтариками на прогулянку світлячки.
Хоч Татові й було моторошно, та нічого не вдієш — принести рушницю вкрай необхідно. Хтозна, може та Мара затаїлася десь за кущем! Не знати навіть, яка вона на вигляд! А що ще важливіше — яка завбільшки. Повернувшись на ґанок, він загородив двері канапою і віддав розпорядження:
— Світло не вимикати всю ніч! Кожен має бути готовий встати по тривозі. Нюхмумрик спатиме нині у будинку!
Усі перебували в прикрій напрузі. Тато Мумі-троля постукав по шухляді комоди й урочисто проголосив:
— Ми вас захистимо!
З комоди ніхто не відізвався. Тато висунув шухляду, злякавшись, чи не викрали Чупслю і Тряслю у цій метушні. Але обидві мирно спали разом з нерозлучною валізкою.
— Мабуть, і нам час до сну! — мовив Тато. — Тільки прохання всім озброїтися!
З неспокійним серцем, без угаву базікаючи, щоб заглушити тривогу, всі розійшлися по своїх кімнатах.
У будинку Мумі-тролів помалу запанувала тиша, лише гасова лампа самітно горіла у вітальні на столі.
Годинник вибив дванадцяту. Потім першу. Кілька хвилин на третю прокинувся Ондатр, бо його притисло до вітру. Сонний, він почапав на ґанок і у великому здивуванні завмер перед дверима, перегородженими важкою канапою.
— Що за безглузді вигадки! — буркнув він, з натугою відсуваючи канапу.
Зненацька увімкнувся ревун. Будинок вмить сповнився криками, пострілами з рушниці й тупотом численних ніг. Усі збіглися до вітальні, озброєні хто чим міг: сокирами, ножицями, камінням, лопатами, ножами та граблями — і витріщилися на Ондатра.
— Де Мара? — закричав Мумі-троль.
— Яка там Мара? Це я! — роздратовано буркнув Ондатр. — Мені захотілося в туалет. Я й забув про Мару.
— То йди, але скоро! І більше такого не роби! — звелів Хропусь.
Він широко відчинив двері надвір.
І враз… усі побачили Мару! Геть усі побачили. Вона непорушно сиділа перед сходами на посипаній піском стежці й дивилася на них круглими незмигними очима. Була вона не надто великою й не надто грізною на вигляд, але страшенно бридкою і, здавалося, могла отак непорушно сидіти цілу вічність.
Це було жахливо.
Ніхто не зважився першим напасти на неї. Вона ще трохи повитріщалася на господарів і зникла у пітьмі саду. Там, де сиділа Мара, земля вкрилася памороззю.
Хропусь замкнув двері, його аж пересмикнуло від огиди.
— Бідолашні Чупсля і Трясля, — мовив він. — Поглянь, Гемулю, чи вони не прокинулися.
Крихітки не спали.
— Пішласля? — запитала Трясля.
— Спітьсля! Усе гараздсля! — заспокоїв їх Гемуль.
Чупсля тихенько зітхнула, подякуваласля, й обоє, не випускаючи з рук валізки, забилися у найдальший куток шухляди ще поспати.
— Можна йти спати? — запитала Мама Мумі-троля, відставляючи набік сокиру.
— Ти спи, Мамо, — сказав Мумі-троль, — а ми з Нюхмумриком постоїмо на чатах, доки зійде сонце. — Свою торбинку про всяк випадок заховай під подушку.
Друзі залишилися самі у вітальні, граючи в покер до світання. Решту ночі Мара не давалася чути.
Наступного ранку Гемуль зі стурбованим виглядом з’явився у кухні.
— Я розмовляв з Чупслею і Тряслею.
— У чім знову справа? — вже вкотре зітхнула Мама.
— Мара полює за їхньою валізкою.
— Негідниця! — обурилася Мама! — Грабувати крихіток!
— Не зовсім так, — заперечив Гемуль. — Усе значно складніше. Схоже на те, що валізка належить їй.
— Гм, — замислилась Мама Мумі-троля, — це справді ускладнює справу. Треба поговорити з Хропусем, він уміє залагоджувати всілякі непорозуміння.
Хропусь виявив величезне зацікавлення.
— Тут особливий випадок, — поважно мовив він. — Треба скликати нараду. Хай усі зберуться о третій годині під кущем бузку, щоб обговорити це питання.
Гарне й тепле пообіддя повнилося пахощами та дзижчанням бджіл.
Садок, розквітчаний барвами пізнього літа, був схожий на букет нареченої.
Гамак Ондатра натягнули між кущами, а збоку почепили плакат: ОБВИНУВАЧ МАРИ. Хропусь власною персоною сидів на скрині у перуці з деревної пряжі, чекаючи, доки всі зберуться, — здалеку видно, хто суддя. Навпроти нього, відгороджені буком, сиділи Чупсля і Трясля, смакуючи вишнями, й неважко було здогадатися, що то лава підсудних.