— Давай, старий, ходімо…
— Я нічого не вчинив… — промовив старий. — Мене дочка вдома чекає… — Він звертався до всіх присутніх і трусився так, що всім стало його шкода. Старий пішов.
Аж тепер арештанти звернули увагу на Педро:
— А ти що тут робиш, церковна мишо?!
— Не твоя справа, мавпо… — відповів Педро Куля гостролицьому парубійкові.
Поліцейський розреготався і розповів історію Педро. Та в цей час викликали молодого негра, і всі замовкли. Знали, що негр поранив ножем чоловіка в нічному барі. Коли негр повернувся до камери, руки в нього розпухли від ударів лінійкою. Він пояснив:
— Сказав, що мене судитимуть за те, що завдав легке поранення. А поки що всипали дві дюжини…
Він більше нічого не говорив, пішов на своє місце і замовк. Решта теж мовчали. Один за одним ходили вони на допит до комісара поліції. Одних випускали, інших саджали в карцер, ще хтось повертався побитий. Буря припинилась, і настав ранок. Педро викликали останнім. Він залишив у камері піджак з Огуном.
Комісаром був молодий адвокат. На пальці в нього виблискував перстень з рубіном, а з рота стирчала сигара. Коли ввійшов Педро з поліцейським, комісар саме попросив принести йому кави. Педро зупинився перед письмовим столом. Поліцейський сказав:
— Це хлопчак, який попався на крадіжці в Кампо Гранде.
Комісар нетерпляче повторив:
— Ти мені принесеш кави чи ні?
Поліцейський пішов. Комісар перечитав протокол, написаний поліцейським, який затримав Педро, і подивився на хлопця:
— Хочеш мені щось сказати? Але щоб ні слова брехні!..
Педро розповів переляканим голосом свою історію. Його батько, рибалка з Мар Гранде, ще вчора вранці приїхав на своєму вітрильнику до міста, а він приїхав з батьком. А потім батько вернувся по вантаж і залишив його гуляти в місті. Вітрильник повинен був обернутися до вечора. Але через бурю затримався. Коли Педро опинився під дощем, то спитав у чоловіка на вулиці, де можна переночувати. Той відповів, що в поліції. Тоді він попросив поліцейського, щоб той відвів його в дільницю, але поліцейський не погодився. Ось тоді він і вдав, ніби збирається обікрасти жінку, лише для того, щоб його забрали і щоб він зміг переночувати під дахом.
— Отже, я і не крав, і не тікав, — закінчив він. Адвокат, який наливав каву в чашечку, сказав собі подумки:
— Не може ж хлопчак вигадати таку історію… — Потім, оскільки кохався в літературі, пробурмотів: — Просто чудове оповідання… — і засміявся.
— Як зовуть твого батька? — запитав він у Педро.
— Аугусто Сантос, — відповів хлопець, називаючи певне ім'я одного з рибалок в Мар Гранде.
— Якщо ти розповів мені правду, то я випущу тебе. Але якщо хочеш мене обдурити, то начувайся…
Він подзвонив. Нерви у Педро були напружені вкрай. Увійшов поліцейський. Комісар спитав, чи зареєстровані в поліції власники вітрильників з Мар Гранде, які швартуються тут біля ринку.
— Так, сеньйоре.
— Подивись, чи зареєстрований там такий Аугусто Сантос, а тоді прийдеш і скажеш мені. І швиденько, бо години моєї праці вже закінчились.
Педро подивився на годинник. Було пів на шосту.
Комісар не зважав більше на Педро, що все ще стояв перед його письмовим столом. Поліцейський повернувся і промовив:
— Так, сеньйоре… Сьогодні він був у порту, але швидко відплив…
Комісар махнув рукою і сказав поліцейському:
— Випусти це щеня.
Педро попросив дозволу піти взяти піджак. Взяв його під пахву. Нікому б не спало на думку, що в ньому він виносить загорнутого Огуна. Поліцейський провів його коридором і випустив за ворота. Педро попрямував на Ларго дос Афлітос, обігнув старий квартал і вийшов на Гомбоа де Сіма. Побіг було, але почув за собою кроки. Озирнувся і побачив, що Професор, Жоан Здоровило і Кіт поспішають за ним. Почекав, поки хлопці підійдуть, а тоді спитав зацікавлено:
— Що це ви поробляєте в цих краях?
Професор почухав потилицю:
— Вибрались сьогодні раненько. Отак ішли собі, йшли та й дійшли аж сюди. Раптом бачимо — ти кудись поспішаєш…
Педро розгорнув піджак і показав статуетку Огуна. Жоан Здоровило задоволено розсміявся:
— Як же це ти їх обдурив?
Вони спускалися схилом, слизьким після вчорашнього дощу. І Педро розповідав про свої нічні пригоди. Кіт запитав:
— І від страху нічого у тебе не тремтіло?
Педро спочатку хотів було сказати, що ні, але тоді признався:
— Сказати правду, то страху я набрався, хлопці.
І розсміявся, побачивши, що Жоан Здоровило зрадів. Небо тепер було блакитне, безхмарне, сонце світило, і з пагорба видно було вітрильники, що відчалювали з пристані біля базару.