Але сеньйора вже не вагалася. Вона просто згадувала свого сина, який помер у такому віці і своєю смертю отруїв усю радість життя її і чоловіка. Її чоловік має хоч би ті свої мистецькі колекції, а при ній залишився тільки спогад про того хлопця, який так швидко її покинув. Тому вона й дивиться з такою ніжністю, такими розширеними очима на обірваного Безногого, і коли промовляє до нього, голос її стає дуже лагідним. Ніби невеличка радість спричинилась до цієї лагідності. Служниця з острахом спостерігає, як господиня каже:
— Заходь у дім, мій синку. Можеш залишатися, знайдеться для тебе робота…
Вона поклала свою тонку, аристократичну руку з виблискуючим на пальці діамантом на брудну голову Безногого і сказала служниці:
— Маріє Жозе, приготуй кімнату над гаражем для цього хлопчика. Покажи йому ванну кімнату, дай йому одяг Раула. Потім нагодуй його…
— До того як подавати вам сніданок, дона Естер?
— Так, до того. Він не їв уже два дні, бідолашний… Безногий нічого не промовив, він лише розмазував долонею неіснуючі сльози.
— Не плач, — сказала сеньйора і погладила хлопця.
— Ви, сеньйоро, така добра. Бог вас винагородить…
Вона спитала, як його звуть, і Безногий назвав перше ім'я, що спало йому на думку:
— Августо.
Оскільки він сам для себе повторював ім'я, аби не забутись, що його тепер звуть Августо, то не помітив хвилювання сеньйори, коли вона прошепотіла:
— Августо! Те ж саме ім'я…
Потім вона промовила вголос, тому що Безногий уже дивився на її схвильоване обличчя:
— Мого сина теж звали Августо. Він помер у твоєму віці. Заходь, синку, іди вимийся перед тим, як їсти.
Дона Естер провела його, схвильована. Вона бачила, як служниця показує Безногому ванну кімнату, дає йому халат і прямує до кімнати над гаражем, щоб прибрати її. Дона Естер підійшла до дверей ванної кімнати і сказала Безногому, який стояв на порозі ванної:
— Можеш викинути свій одяг. Марія Жозе потім принесе тобі інший.
Безногий дивився, як вона відходить, і його брала злість — чи то на неї, чи на себе самого.
Дона Естер всілася перед люстром і завмерла, втупившись у нього. Вона ніби в душу собі задивилась і бачила хлопчика одного з Безногим віку, вдягненого у матроску, який бігав по саду. Це був життєрадісний хлопчик, він полюбляв сміятись і стрибати. Коли йому надокучало ганятися за котом, гойдатися на садовій гойдалці, гратися з м'ячем на подвір'ї, він приходив і обіймав дону Естер за шию, цілував її обличчя і залишався з нею, роздивляючись книжки з малюнками, навчаючись розрізняти літери й читати. Щоб утримати його біля себе якомога довше, дона Естер з чоловіком вирішили навчати сина грамоті вдома. Одного разу (і тут очі дони Естер наповнилися слізьми) він захворів на лихоманку. За кілька днів винесли з дому маленьку труну, і вона дивилася на неї сповненими жаху очима, не в змозі зрозуміти, що її син помер. Збільшений портрет його й зараз висить у її кімнаті, але він завжди запнутий завіскою. Вона не хоче бачити його обличчя, бо до неї знову повернеться біль. Увесь його одяг складений у маленькій валізі, до неї ніхто ніколи не торкається. Але зараз дона Естер дістає ключ від валізи зі своєї шкатулки з коштовностями.
Повільно, дуже повільно йде вона туди, де стоїть ця валіза. Підсуває стілець і сідає. Відчиняє валізу тремтячими руками. Роздивляється штанці й блузи, матроський костюмчик, маленькі піжами й нічні сорочки, в яких він спав. Вона притискає матроський костюмчик до грудей, ніби обіймає власного сипа. І захлинається слізьми.
Щойно бідолашний хлопчик-сирота постукав у її двері. Після смерті сина їй не хотілося мати другу дитину, їй навіть не хотілося бачити дітей і гратися з ними, щоб не мучити душу спогадами. Але хлопчик-сирітка, кульгавий і смутний, на ім'я Августо, як і її син, постукав до неї у двері, попросивши хліба, нічлігу й трохи ласки. Тому вона й набралася сміливості відчинити валізу, де зберігає одяг свого синочка. Тому і виймає вона синій матроський костюмчик, який той найбільше любив. Бо для дони Естер сьогодні повернувся її син в образі цього обірваного, кульгавого хлопчика без батька, без матері. Її син повернувся, і сльози її — не лише сльози від страждання. Повернувся її син, схудлий і зголоднілий, з кривою ногою і в лахмітті. Але невдовзі він знову стане веселим і щасливим. Августо минулих літ, він знову підходитиме до неї і обійматиме її за шию, читатиме великі літери в букварі.
Дона Естер підводиться. Вона забирає з собою синій матроський костюмчик. І вдягнений у нього Безногий їсть найкращий сніданок у своєму житті.