Кожна з них мала власний сценарій, маленьку п’єску з переліком запланованих реакцій. Але всі Превелебні Матері були достатньою мірою реалістками, аби знати, що їхня п’єска може більше нашкодити, ніж допомогти.
У кабінеті, де ранкове проміння яскраво осявало все довкола, Одраде впала у своє крісло й чекала, коли Тамелейн і Беллонда займуть місця.
Більше жодного з цих клятих аналітичних сеансів. Вона справді потребувала доступу до чогось кращого за Архіви, кращого за все, чим вони досі користувалися. Натхнення. Одраде потерла ноги, відчуваючи тремтіння м’язів. Вона вже давно спала погано. А через цю інспекцію була роздратована.
«Одна помилка може спричинити наш кінець, а я маю намір підштовхнути нас до невідворотного рішення.
Може, я дію надто ризиковано?»
Її радниці протестували проти ризикованих рішень. Казали, що Сестринство мусить рухатися зі сталою певністю, маючи під ногами наперед відомий терен. Усе, що вони робили, має бути врівноваженим з огляду на катастрофу, яка чекала їх при найменшому хибному кроці.
«А я над прірвою, на туго натягнутому канаті».
Чи мали вони простір для експериментів, для тестування можливих рішень? Усі вони грали в цю гру. Белл і Там просіювали постійний потік можливостей, але не було нічого ефективнішого за їхнє атомарне Розсіювання.
— Мусимо бути готові вбити Айдаго за найменшої ознаки того, що він Квізац Хадерах, — сказала Белл.
— Тобі нічим більше зайнятися? Ідіть геть, обидві!
Коли вони підвелися, кабінет здався Одраде чужим. Що не так? Беллонда глянула на неї цим моторошним поглядом, в якому світилася оцінка. Тамелейн виглядала мудрішою, ніж це було можливо.
«Що з цією кімнатою?»
Кабінет, з огляду на його функціональність, розпізнали б і люди з докосмічної ери. Що тут було таким чужим? Робочий стіл як робочий стіл, крісла на належних місцях. Белл і Там віддавали перевагу слідокріслам. Ці крісла могли б здатися чудними людині більш ранньої епохи з її Іншої Пам’яті. Одраде підозрювала, що хтось такий впливає зараз на неї. Може здивувати блиск рідуліанських кристалів, пульсування та мерехтіння світла в них. Повідомлення, що танцюють над столом, можуть видатися несподіванкою. Людині з більш ранньої епохи, що поділяє її свідомість, можуть здатися дивними її робочі знаряддя.
«Але це здалося дивним мені».
— З тобою все гаразд, Дар? — стурбовано спитала Тамелейн.
Одраде відпустила їх помахом руки, але жодна з жінок не ворухнулася.
В її голові коїлося таке, що годі було пояснити довгими робочими годинами і недостатнім відпочинком. Не вперше відчула, що працює в чужому оточенні. Учора ввечері, перекушуючи за цим столом, заваленим, як і зараз, наказами про призначення, вона виявила, що просто сидить, втупившись у незакінчену роботу.
Без яких Сестер на яких постах можна обійтися, відправивши їх у це жахливе Розсіяння? Як можна збільшити шанси виживання нечисленних піщаних форелей, котрих Сестри забирали з собою? Як слід розподілити меланж? Чи варто їм почекати, перш ніж вислати чергову групу Сестер у невідомість? Чекати, що вдасться умовити Скителі розповісти їм, як аксолотлеві контейнери виробляють прянощі?
Одраде згадала, що це відчуття чужості прийшло до неї, коли вона жувала сандвіч. «Що це я їм?» Печінка курчати і цибуля на одному з найкращих хлібів Капітули.
Сумнів у власній рутині був часткою цього відчуття чужості.
— У тебе поганий вигляд, — сказала Беллонда.
— Я втомлена, — збрехала Одраде. Вони знали, що це брехня, та чи заперечать їй. — Ви обидві напевне так само втомлені. — Чуйним тоном.
Белл була невдоволена.
— Ти даєш поганий приклад!
— Хто? Я? — Жарт не уник уваги Беллонди.
— Ти збіса добре знаєш, що так!
— Ці твої вияви чуйності, — промовила Тамелейн.
— Навіть до Белл.
— Я не хочу твоєї клятої чуйності! Це неправильно.
— Тільки якщо я дозволю їй керувати моїми рішеннями, Белл. Тільки тоді.
Голос Беллонди перейшов у хрипкий шепіт:
— Дехто вважає тебе небезпечною романтичкою, Дар. Знаєш, до чого це може призвести.
— Сестри вступлять у союз зі мною з метою, відмінною від виживання. Ти це маєш на увазі?
— Інколи ти викликаєш у мене головний біль, Дар!
— Це мій обов’язок і право — викликати у тебе головний біль. Коли в тебе перестає боліти голова, ти стаєш необережною. Тебе непокоїть чуйність, але не ненависть.
— Я знаю свій ґандж.
«Ти не могла б бути Превелебною Матір’ю і не знати цього».
Кабінет знову перетворився на знайомий простір, але Одраде вже знала походження цього відчуття чужості. Вона думала про це приміщення як про частину древньої історії, дивлячись на нього так, наче воно давно відійшло в минуле. Як це й буде, якщо її план вдасться. Знала, що мусить зробити. Час явно зробити перший крок.
«Обережно».
«Так, Тар, я обережна так само, як і ти».
Там і Белл можуть бути старими, але коли необхідно, їхній розум гострий.
Одраде втупила погляд у Белл.
— Схеми, Белл. Платити насиллям за насилля — це не наша схема. — Здійняла руку, стримуючи відповідь Белл. — Так, насилля породжує ще більше насилля, а маятник коливається, доки не розтрощить насильників.
— Про що ти думаєш? — зажадала Там.
— Може, нам слід обміркувати, як сильніше принадити бика.
— Ми не сміємо. Поки ще ні.
— Але ми також не сміємо сидіти тут, по-дурному чекаючи, що вони нас знайдуть. Лампадас та інші наші катастрофи кажуть нам, що трапиться, коли вони прийдуть сюди. Коли, а не якщо.
Кажучи це, Одраде відчула під ногами прірву, мисливиця з сокирою з її нічних кошмарів була дедалі ближче. Хотіла поринути у кошмар, повернутися в нього, щоб встановити, хто їх вистежує, але не посміла. Такою була помилка Квізац Хадераха.
«Ти не бачиш цього майбутнього, ти його твориш».
Тамелейн хотіла знати, чому Одраде порушила це питання.
— Ти змінила думку, Дар?
— Нашому Теґу-гхолі десять літ.
— Дуже, дуже молодий, щоб ми спробували повернути його первісну пам’ять, — зауважила Беллонда.
— Навіщо ж ми відтворили Теґа, як не для силових дій? — спитала Одраде. — О, так! — коли Там почала заперечувати. — Теґ не завжди розв’язував наші проблеми силовими методами. Миролюбний башар міг зупинити ворогів розсудливими словами.
— Але Всечесні Матрони ніколи не вестимуть переговорів, — замислено промовила Там.
— Хіба що ми зуміємо довести їх до крайнощів.
— Думаю, ти пропонуєш діяти надто швидко, — сказала Беллонда. Якщо потрібен ментатський підсумок, покладися на Белл.
Одраде глибоко вдихнула і глянула на свій робочий стіл. Це врешті сталося. Ще того ранку, коли вона вийняла гхолу-немовля з його неподобного «резервуара», відчула, що ця мить її чекає. Навіть тоді знала, що передчасно вкине цього гхолу у тигель. Незважаючи на кревні зв’язки.
Потягшись під стіл, Одраде торкнулася поля виклику. Дві її радниці мовчки стояли, чекаючи. Знали, що от-от вона скаже щось важливе. Одного могла бути певна Мати Настоятелька — Сестри слухатимуть її вкрай уважно, з напругою, яка потішила б когось егоїстичнішого, ніж Превелебна Мати.
— Політика, — промовила Одраде.
Це привернуло їхню увагу. Вагоме слово. Долучившись до політики Бене Ґессерит, ти вишиковуєш свої повноваження в порядку зростання аж до високого становища, стаючи при цьому бранкою відповідальності. Береш на себе тягар обов’язків і рішень, пов’язаних із життям тих, хто на тебе покладається. Такими були реальні в’язі між Сестринством і його Матір’ю Настоятелькою. Це одне слово сказало радницям і сторожовим псам, що перша-серед-рівних ухвалила рішення.
Усі вони почули тихе шарудіння когось, хто з’явився за дверима кабінету. Одраде торкнулася білої плитки в найближчому до неї правому кутку стола. Двері позаду неї відкрилися. Там стояла Стреггі, чекаючи наказу Матері Настоятельки.