— Інколи ти викликаєш у мене головний біль, Дар!
— Це мій обов’язок і право — викликати у тебе головний біль. Коли в тебе перестає боліти голова, ти стаєш необережною. Тебе непокоїть чуйність, але не ненависть.
— Я знаю свій ґандж.
«Ти не могла б бути Превелебною Матір’ю і не знати цього».
Кабінет знову перетворився на знайомий простір, але Одраде вже знала походження цього відчуття чужості. Вона думала про це приміщення як про частину древньої історії, дивлячись на нього так, наче воно давно відійшло в минуле. Як це й буде, якщо її план вдасться. Знала, що мусить зробити. Час явно зробити перший крок.
«Обережно».
«Так, Тар, я обережна так само, як і ти».
Там і Белл можуть бути старими, але коли необхідно, їхній розум гострий.
Одраде втупила погляд у Белл.
— Схеми, Белл. Платити насиллям за насилля — це не наша схема. — Здійняла руку, стримуючи відповідь Белл. — Так, насилля породжує ще більше насилля, а маятник коливається, доки не розтрощить насильників.
— Про що ти думаєш? — зажадала Там.
— Може, нам слід обміркувати, як сильніше принадити бика.
— Ми не сміємо. Поки ще ні.
— Але ми також не сміємо сидіти тут, по-дурному чекаючи, що вони нас знайдуть. Лампадас та інші наші катастрофи кажуть нам, що трапиться, коли вони прийдуть сюди. Коли, а не якщо.
Кажучи це, Одраде відчула під ногами прірву, мисливиця з сокирою з її нічних кошмарів була дедалі ближче. Хотіла поринути у кошмар, повернутися в нього, щоб встановити, хто їх вистежує, але не посміла. Такою була помилка Квізац Хадераха.
«Ти не бачиш цього майбутнього, ти його твориш».
Тамелейн хотіла знати, чому Одраде порушила це питання.
— Ти змінила думку, Дар?
— Нашому Теґу-гхолі десять літ.
— Дуже, дуже молодий, щоб ми спробували повернути його первісну пам’ять, — зауважила Беллонда.
— Навіщо ж ми відтворили Теґа, як не для силових дій? — спитала Одраде. — О, так! — коли Там почала заперечувати. — Теґ не завжди розв’язував наші проблеми силовими методами. Миролюбний башар міг зупинити ворогів розсудливими словами.
— Але Всечесні Матрони ніколи не вестимуть переговорів, — замислено промовила Там.
— Хіба що ми зуміємо довести їх до крайнощів.
— Думаю, ти пропонуєш діяти надто швидко, — сказала Беллонда. Якщо потрібен ментатський підсумок, покладися на Белл.
Одраде глибоко вдихнула і глянула на свій робочий стіл. Це врешті сталося. Ще того ранку, коли вона вийняла гхолу-немовля з його неподобного «резервуара», відчула, що ця мить її чекає. Навіть тоді знала, що передчасно вкине цього гхолу у тигель. Незважаючи на кревні зв’язки.
Потягшись під стіл, Одраде торкнулася поля виклику. Дві її радниці мовчки стояли, чекаючи. Знали, що от-от вона скаже щось важливе. Одного могла бути певна Мати Настоятелька — Сестри слухатимуть її вкрай уважно, з напругою, яка потішила б когось егоїстичнішого, ніж Превелебна Мати.
— Політика, — промовила Одраде.
Це привернуло їхню увагу. Вагоме слово. Долучившись до політики Бене Ґессерит, ти вишиковуєш свої повноваження в порядку зростання аж до високого становища, стаючи при цьому бранкою відповідальності. Береш на себе тягар обов’язків і рішень, пов’язаних із життям тих, хто на тебе покладається. Такими були реальні в’язі між Сестринством і його Матір’ю Настоятелькою. Це одне слово сказало радницям і сторожовим псам, що перша-серед-рівних ухвалила рішення.
Усі вони почули тихе шарудіння когось, хто з’явився за дверима кабінету. Одраде торкнулася білої плитки в найближчому до неї правому кутку стола. Двері позаду неї відкрилися. Там стояла Стреггі, чекаючи наказу Матері Настоятельки.
— Приведи його, — сказала Одраде.
— Так, Мати Настоятелько. — Майже беземоційно. Ця аколітка Стреггі дає багато надій.
Стреггі зникла з поля зору і повернулася, ведучи Майлса Теґа за руку. Хлопцеве волосся було доволі світлим, але з прожилками темніших пасом, які вказували, що білявий колір темнішатиме з дорослішанням. Його обличчя було вузьким, ніс лише починав набувати яструбиної гостроти, такої характерної для чоловіків-Атрідів. Напружені сині очі рухалися з цікавістю та очікуванням, оглядаючи кімнату і людей, які в ній перебували.
— Прошу, Стреггі, почекай за дверима.
Одраде почекала, доки двері закриються.
Хлопець стояв, дивлячись на Одраде без сліду нетерплячості.
— Майлс Теґ, гхола, — сказала Одраде. — Ти, звичайно, пам’ятаєш Тамелейн і Беллонду.
Він обдарував обох жінок коротким позирком, але й далі мовчав, вочевидь не зворушений інтенсивністю їхнього огляду.
Тамелейн насупилася. Вона від початку не погоджувалася з тим, що це дитя називали гхолою. Гхолу вирощували з клітин трупа. Це був клон так само, як клоном був Скителі.
— Я маю намір вислати його на не-корабель до Дункана й Мурбелли, — промовила Одраде. — Хто краще за Дункана зможе повернути Майлсові його первісну пам’ять?
— Поетична справедливість, — погодилася Беллонда. Вона не висловила заперечень, хоча Одраде знала, що таких не забракне, коли хлопець вийде. Надто молодий!
— Що означає «поетична справедливість»? — спитав Теґ. Його голос був писклявим.
— Коли башар був на Гамму, він повернув Дунканові первісну пам’ять.
— Це справді боляче?
— Дункан вважає, що так.
«Деякі рішення мусять бути безпощадними».
«Це великий бар’єр для прийняття того факту, що можна ухвалювати власні рішення», — подумала Одраде. Вона не мусить пояснювати це Мурбеллі.
«Як я маю пом’якшити удар?»
Бувають моменти, коли неможливо його пом’якшити; коли краще зірвати перев’язку з рани одним швидким і болісним ривком.
— Чи цей… цей Дункан Айдаго справді може повернути мені спогади з… минулого?
— Може і зробить це.
— Ми не надто поспішаємо? — спитала Тамелейн.
— Я вивчав звіти про башара, — промовив Теґ. — Він був знаменитим воїном і ментатом.
— Як я здогадуюся, ти цим пишаєшся? — Белл вилила своє невдоволення на хлопця.
— Не дуже, — відповів він на її погляд, не кліпнувши й оком. — Я думаю про нього як про іншу людину. Хоча й цікаву.
— Іншу людину, — буркнула Беллонда. Глянула на Одраде з погано прихованою незгодою. — Ти даєш йому глибоку науку!
— Як це робила його рідна мати.
— Я її згадаю? — спитав Теґ.
Одраде обдарувала його змовницькою усмішкою, вони часто обмінювалися такими під час прогулянок садами.
— Згадаєш.
— Усе?
— Ти пам’ятатимеш усе — свою дружину, дітей, битви. Усе.
— Відішли його геть! — зажадала Беллонда.
Хлопець усміхнувся, але глянув на Одраде, чекаючи її наказу.
— Дуже добре, Майлсе, — промовила Одраде. — Скажи Стреггі, щоб забрала тебе до нового помешкання на не-кораблі. Я прийду пізніше й представлю тебе Дунканові.
— Можна я поїду верхи у Стреггі на плечах?
— Спитай у неї.
Під впливом імпульсу Теґ підбіг до Одраде, став навшпиньки й поцілував її у щоку.
— Сподіваюся, моя справжня мати була такою, як ти.
Одраде поплескала його по плечі.
— Дуже схожою на мене. А тепер біжи.
Коли двері за хлопцем зачинилися, озвалася Тамелейн:
— Ти не сказала йому, що ти одна з його дочок.
— Ще ні.
— Айдаго розповість йому?
— Якщо виникне необхідність.
Беллонда не цікавилася дрібними деталями.
— Що ти плануєш, Дар?
— Каральну операцію під командуванням нашого ментата-башара. Це очевидно, — відповіла за неї Тамелейн.
«Вона ковтнула приманку!»
— Це так? — зажадала Беллонда.
Одраде обдарувала обох твердим поглядом.
— Теґ був найкращим з усіх, кого ми мали. Якщо хтось може покарати наших ворогів…
— Краще почнімо вирощувати ще одного, — порадила Тамелейн.
— Мені не подобається вплив, який може мати на нього Мурбелла, — сказала Беллонда.
— Айдаго співпрацюватиме? — спитала Тамелейн.