— Мораль!
«Вона не надто добре володіє сарказмом, особливо коли змушена перейти в оборону».
— Я справді намагалася допомогти тобі, Дамо. Закони небезпечні для всіх — і для невинних, і для винуватих. Не важливо, ким ти себе вважаєш — могутнім чи беззахисним. Вони не містять людського розуміння, не розуміють і самі себе.
— Не існує такої речі, як людське розуміння!
«Відповідь на наше питання. Не людина. Порозмовляй з її підсвідомістю. Та відкрита навстіж».
— Закони завжди потребують інтерпретації. Зв’язані законом не хочуть мати простір для виявів співчуття. Їм взагалі не потрібен вільний простір. «Закон є закон!»
— Так і є! — «Глибока оборона».
— Це небезпечна думка, надто ж для невинних. Люди знають це інстинктивно, тому подібні закони викликають у них обурення. Робляться всякі дрібниці, часто підсвідомі, щоб підважити «закон» і тих, хто займається подібними нісенітницями.
— Як ти смієш називати це нісенітницями? — Наполовину підвелася з крісла, тоді знову опустилася.
— О, так. А закон в особах тих, хто заробляє ним на життя, обурюється, почувши слова, схожі на мої.
— І це слушно, відьмо. — «Але вона не наказала тобі замовкнути».
— «Більше закону! — кажете ви. — Ми потребуємо більше закону». Тож творите нові інструменти неспівчуття і, між іншим, нові ніші для тих, хто паразитує на системі.
— Так завжди було і завжди буде.
— Знову помилка. Це рондо. Котиться й котиться, доки не зачепить не ту особу чи не ту групу. Тоді настає анархія. Хаос. — «Глянь, як підскочила». — Бунтівники, терористи, дедалі сильніші вибухи дикого насилля. Джигад! А все тому, що створено щось нелюдське.
«Приклала руку до підборіддя. Стеж за цим!»
— Як ми так далеко відхилилися від політики, відьмо? Таким був твій намір?
— Ми не відхилилися й на частку міліметра!
— Здогадуюся, що ти зараз скажеш. Що ви, відьми, практикуєте якусь форму демократії.
— Під таким пильним наглядом, якого ти не можеш і уявити.
— Випробуй мене. — «Вона думає, що ти розповіси їй таємницю. Виклади одну».
— Демократія вразлива. Вона легко сходить на манівці, коли перед електоратом проходять парадом цапи-відбувайли. Багаті, жадібні, злочинні, тупі лідери і так далі, до нудоти.
— Ваші переконання такі ж, як і наші. — «Боже, як розпачливо вона прагне, щоб ми були такими, як вона».
— Ти казала, що ви були бюрократами, які збунтувалися. Знаєте цю ваду. Бюрократична верхівка, недосяжна для електорату, завжди розростається до меж енергії системи. Крадучи її у літніх, пенсіонерів, кого завгодно. Особливо ж у тих, кого ми називали колись середнім класом, бо звідти походить більша частина енергії.
— Ви вважаєте себе… середнім класом?
— Ми не думаємо про себе як про щось жорстко окреслене. Але Інша Пам’ять розповідає нам про вади бюрократії. Я припускаю, що ви маєте якусь форму суспільної служби для «нижчих класів».
— Ми дбаємо про своїх людей. — «Яке огидне відлуння».
— Тож знаєте, як це вражає систему голосування, послаблюючи її. Головний симптом: люди не голосують. Інстинкт підказує їм, що це марна річ.
— Демократія, хай там як, — ідіотська ідея!
— Ми погоджуємося. Вона легко скочується в демагогію. Це хвороба, до якої вразливі всі системи, що ґрунтуються на виборах. Але демагогів легко ідентифікувати. Вони багато жестикулюють, виголошують ритмізовані проповіді, вживаючи при цьому слова, що дзвенять від релігійного запалу та богобійної щирості.
«Вона хихотить!»
— Щирість, за якою нічого не стоїть, вимагає тривалої практики, Дамо. Цю практику завжди можна викрити.
— Завдяки Правдомовцям?
«Дивись, як вона схилилася вперед! Ми знову її піймали».
— Завдяки кожному, хто вивчає ознаки: повторення. Значні зусилля, щоб привернути увагу до слів. Немає потреби звертати уваги на слова. Стеж, що робить ця людина. Так ти збагнеш мотиви.
— То ви не маєте демократії. — «Розкажи мені більше таємниць Бене Ґессерит».
— Навпаки, маємо.
— Я думала, що ти казала…
— Ми добре її стережемо, пильнуючи за речами, які я щойно описала. Небезпеки великі, але є й винагороди.
— Знаєш, що ти мені сказала? Що ви — зграя дурнів!
— Мила леді, — втрутився Футар.
— Стули пельку, а то відішлю тебе назад, до стада!
— Ти не мила, Дамо.
— Бачиш, що ти наробила, відьмо? Ти його зіпсувала!
— Здогадуюся, що знайдуться й інші.
«Ох. Глянь на цю посмішку».
Люцілла точно підібрала посмішку, пристосувавши дихання до ритму Великої Всечесної Матрони. «Бачиш, які ми схожі? Звичайно, я хочу тебе поранити. Хіба ж ти не зробила б цього на моєму місці?»
— Тож ви знаєте, як змусити демократію робити те, чого ви хочете. — Зловтіха.
— Техніка доволі тонка, але нескладна. Створи систему, де більшість людей невдоволена туманно чи виразно.
«Вона так це бачить. Глянь, як киває в такт твоїм словам».
Люцілла теж трималася ритму кивків Великої Всечесної Матрони.
— Це розбудовує загальнопоширене відчуття мстивого гніву. Тоді надай такому гнівові цілі, якщо потребуєш їх.
— Тактика відвертання уваги.
— Я волію думати про це як про розсіювання уваги. Не давай часу на питання. Поховай свої помилки під новими й новими законами. Вдавайся до шахрайства, торгуй ілюзіями. Тактика кориди.
— О так! Це добре. — «Вона майже радісна. Дай їй іще кориди».
— Розмахуй яскравим плащем. Вони на нього кинуться і будуть збиті з пантелику, виявивши, що за ним немає матадора. Це отуманює електорат, як отуманює бика. Наступного разу менше людей використає свій виборчий голос із розумом.
— І тому ми це робимо!
«Ми це робимо! Вона сама себе чує?»
— Тоді нарікай на апатичних виборців. Виклич у них почуття провини. Тримай їх у темряві. Годуй їх. Розважай їх. Не переборщуй!
— О так! Ніколи не переборщуй.
— Дай їм зрозуміти, що їх чекає голод, якщо вийдуть зі строю. Дай їм глянути, як нудоту насилають на тих, хто розхитує човен. — «Дякую, Мати Настоятелько. Це вдалий образ».
— Чи не дозволити бикові час від часу дістати матадора?
— Звичайно. Бий! От він! Тоді чекай, коли сміх затихне.
— Я знала, що ви не дозволяєте демократії!
— Чому ти мені не віриш? — «Обережно, не спокушай долі!»
— Бо ви мали б дозволити відкрите голосування, присяжних, суддів і…
— Ми називаємо їх Прокторами. Це різновид Загального суду.
«Тепер ти її заплутала».
— І жодних законів… правил, як ти хотіла б їх називати?
— Хіба ж я не казала, що в нас вони визначені окремо? Правило — минуле. Закон — майбутнє.
— Ви якось обмежуєте цих… цих Прокторів?
— Вони можуть ухвалювати довільне рішення, яке забажають, так, як повинен діяти суд. До біса закон!
— Це дуже тривожна ідея. — «Вона неабияк стривожена. Глянь, як потьмяніли її очі».
— Перший принцип нашої демократії: жодних законів, які б обмежували суд присяжних. Такі закони дурні. Дивовижно, якими дурними можуть бути люди, коли вони діють у малих самодостатніх групах.
— Ти називаєш мене дурною?
«Стережись оранжевого кольору».
— Схоже, існує закон природи, згідно з яким самодостатнім групам майже неможливо діяти на просвітлений лад.
— Просвітлений! Я так і знала!
«Це небезпечна посмішка. Будь обережною».
— Це означає плисти в потоці сил життя, так регулюючи свої дії, щоб життя могло тривати далі.
— І, звичайно, щоб якомога сильніше ощасливити якомога більшу кількість людей.
«Швидко! Ми були надто спритними! Змінюй тему!»
— Це той елемент, який Тиран оминув на своєму Золотому Шляху. Він брав до уваги не щастя, а лише виживання людства.
«Ми ж тобі сказали: змінюй тему! Глянь на неї! Казиться від люті!»