Треба було віддати належне впевненості Джуліана. Не гаючи й миті, він одразу простягнув губернаторові свою руку без рукавички.
— Радий зустрічі, пане. Джуліан Марреро.
— Губернатор Марселло Драґна, — чоловіки обмінялися рукостисканням. Джуліан намагався висмикнути свою, проте губернатор тримав її немов у лещатах. — Джуліане, ти ж не з острова?
Цього разу Джуліан завагався з відповіддю:
— Ні, пане, я моряк. Перший помічник капітана на човні «Ель Бесо Дорадо».
— Отже, ти тут проїздом, — губернатор усміхнувся. — Моряки в нас у пошані. Вагома підтримка економіки. Люди згодні чимало платити, щоб пришвартуватись у нас, а зоставшись, витрачають ще більше. А тепер скажи мені, чи до смаку тобі мій ром? — вільною рукою губернатор обвів винний льох. — Я ж розумію, ти саме цим тут займався?
І знову Джуліан не квапився відповідати, але губернатор не відступав:
— Тобі не сподобалось?
— Ні, пане, тобто, так пане, — виправився Джуліан. — Усе, що я куштував — дуже смачне.
— І мої доньки?
Скарлет напружилась.
— За подихом чую — ти не сьорбав рому, — вів губернатор Драґна. — І мені відомо, що ти не грав тут у карти й не виспівував молитов. Отже, зізнавайся, котру з дочок куштував?
— Ні, пане, ви неправильно все зрозуміли, — Джуліан злякано похитав головою, ніби у житті нічого сороміцького він і не скоїв.
— Скарлет, — втрутилась Телла, — я спустилась вниз і спіймала їх на гарячому.
Ні! Скарлет проклинала свою дурненьку сестру:
— Батьку, вона бреше. Це Телла, не я. Це я їх застукала.
— Скарлет, годі обманювати. Ти лише робиш гірше, — обличчя Телли спалахнуло.
— Я кажу правду! Батьку, це Телла. Невже ти думаєш, я могла щось таке утнути перед власним весіллям?
— Батьку, не слухай її, — перебила Телла. — Я чула, як вона шепотілась, ніби це їй допоможе подолати передвесільне хвилювання.
— Ще одна брехня...
— Годі! — губернатор повернувся до Джуліана. Його засмагла рука й досі була міцно стиснута напахченою сливовою пальчаткою. — Мої доньки мають погану звичку говорити неправду. Сподіваюсь, ти будеш більш щирим. То скажи мені, юначе, з котрою із дочок ти був?
— Гадаю, це якась помилка...
— Я не припускаюся помилок, — увірвав губернатор Драґна. — Даю тобі ще одну спробу розповісти правду, або... — вартові ступили крок вперед.
Джуліан кинув погляд на Теллу.
Вона різко захитала головою й беззвучно мовила: «Скарлет».
Скарлет намагалась привернути увагу Джуліана, щоб сказати, що він припускається помилки, проте рішення з’явилось на обличчі моряка ще до відповіді:
— Це Скарлет.
Безрозсудний хлопчисько. Жодного сумніву, він був впевнений, що робить Теллі послугу, проте насправді все було точнісінько навпаки.
Губернатор відпустив Джуліана і зняв напахчену сливову рукавичку.
— Я тебе попереджав, — він звернувся до Скарлет. — Ти знаєш що буває, коли ти не слухаєшся.
— Батьку, будь ласка, це був лише маленький поцілуночок, — Скарлет намагалась заступитись за Теллу, проте охоронці відтягнули її до бочок. Грубо схопили і заламали руки. Скарлет виривалась захистити сестру. За цю провину покарають не Скарлет. Щоразу, коли вона чи сестра порушували дисципліну, як покарання губернатор Драґна робив якусь мерзоту іншій людині. На правій руці він носив два великих персні: один з квадратним аметистом, інший — із загостреним фіолетовим діамантом. Губернатор перекрутив обидва персні, замахнувся й ударив Теллу по обличчю.
— Ні, це моя провина, — кричала Скарлет — помилка, яку вона знала краще не робити.
Батько дав що одного ляпаса Теллі:
— За брехню, — додав він. Другий удар був сильніший за перший і збив Теллу з ніг. Сестра стояла на колінах, а червоні цівки стікали по щоці.
Задоволений, губернатор Драґна відступив крок назад. Обтер кров з руки об жилет вартового й повернувся до Скарлет. Тепер він видавався вищим ніж зазвичай. Скарлет навіть здалось, що вона всохла. Це було найболючіше батькове покарання — спостерігати за муками сестри.
— Більше не засмучуй мене.
— Вибач, батьку. Я припустилась безглуздої помилки, — і це була найщиріша правда того ранку. Вона дійсно могла бути не тією, котру куштував Джуліан, проте Скарлет знову зазнала поразки у спробі захистити свою сестру.
— Це не повториться.
— Сподіваюсь, ти не обманюєш, — губернатор одягнув пальчатку, потім дістав з сюртука складений лист. — Вочевидь, мені не варто тобі це віддавати. Та, можливо, це нагадає тобі, що саме ти можеш втратити. Весілля відбудеться за десять днів, наприкінці наступного тижня. Двадцятого числа. Якщо щось стане йому на заваді, обличчя твоєї сестри добряче умиється кров’ю.