Тис запитально подивився на мера, і той машинально розлив. Випили всі, крім Ичі, який уже спав, не криючись. Учитель подивився на нього з осудом, скривився, але знову відчув напад натхнення:
— Українці вийшли на київський Майдан і майдани всіх міст, щоб довести, що вони — європейці, що вони прагнуть європейського майбутнього. Наша держава вступила у нерівну війну з Росією, щоб відстояти свій геополітичний і цивілізаційний вибір. І що ми отримали у підсумку?
Під дією алкоголю вчитель розпалився, перетворився на справжнього трибуна, який майстерно робить паузи, змінює інтонації і керує настроєм публіки:
— Ніхуя. Ні-ху-я! Тобто великий хуй ми отримали!
— Я не зрозумів, — утратив логічний зв'язок у промові Тиса Геній Карпат. — Так ми отримали ніхуя чи великий хуй?
— Ми отримали одночасно ніхуя і великий хуй, такий ось подвійний удар по наших пориваннях! — скрушно зітхнув учитель. — Тому зараз ми маємо вибороти своє право стати членом Європейського Союзу. Треба довести справу до кінця — і нарешті провести євроінтеґрацію. Взятися за це мусимо ми, сини Ведмедева, адже саме біля нашого міста проходить кордон України з ЄС. Тут сьогодні зібралися люди, які вже, так би мовити, мають певні напрацювання у транскордонному співробітництві, — Тис підморгнув Ікару й Мірчі. — Ці люди вже давно будують мости між нашими народами, протоптують стежку українсько-європейського співробітництва. Отож ми, ведмедівці, маємо з'єднати Україну з Європейським Союзом! І зробимо це завдяки фонтану. Фонтану Єдності! Ура! Наливайте!
— Не зрозумів, — обличчя міського голови почало наливатися кров'ю від злості. — І ви задля цього сюди прийшли? Заради фонтана єдності? Вирішили з'єднати Україну з Європою?! Ану марш звідсіля, теж мені — євроінтеґратори!
— Ви знову неправильно зрозуміли, пане Золтане, — запопадливо усміхнувся Ікар, після чого сам узяв пляшку й розлив. — Фонтан справді буде шляхом до єдності України з Європою, але не символічним, а щонайреальнішим! Тобто? — з недовірою підняв чарку мер.
— Та що тобто, тобто! У фонтані, під фонтаном буде тунель! — не витримав і зопалу крикнув Геній Карпат, якому вступ Тиса видався занадто довгим і надміру пафосним. — Буде тунель, під землею, розумієте, а згори буде ніби фонтан. І цей тунель сполучатиме Ведмедів з Угорщиною.
— Так, хлопці, давайте вип'ємо, бо я вже нічого не розумію. Для чого нам підземний тунель? — Золтан Барток хильнув, і всі повторили його рух.
— Ну, як для чого! — обурився Тис. — Він сполучатиме Україну з Європейським Союзом, це буде наш шах і мат європейським бюрократам, які зі своїх брюссельських кабінетів відмовляються побачити справжню європейську суть нашого народу!
— Гаразд, сполучить цей тунель, а що далі? — ніяк не доходило до уже добряче підпилого чиновника.
— А далі втратять сенс кордони, бо вони будуть на землі — українці ж зможуть усе робити поза очима європейських прикордонників. Заходиш у тунель під фонтаном у Ведмедеві — виходиш в ЄС. І так поволі, поступово, крок за кроком, громадянин за громадянином, як щурі у мультику про «Чудесну мандрівку Нільса Гольґерсона», всі українці перейдуть за кордон і таким чином євроінтеґруються! А коли всі українці опиняться в ЄС, то в нещасних євробюрократів уже не залишиться варіантів, вони змушені будуть прийняти Україну в Європейський Союз! Так, безумовно, ніхто ще так не робив, але нічого, це буде наш, особливий шлях!
— Тобто ви хочете збудувати тунель, через який усі українці перейдуть в ЄС, правильно? — зовсім по-діловому запитав міський голова Ведмедева.
— Так! — в один голос відповіли відвідувачі.
— А навіщо ж вам тоді фонтан?
— Фонтан? — перепитав Ікар. — Фонтан ми встановимо на центральній площі, адже вона розташована дуже близько до кордону. Там буде вхід у тунель, і велика кількість людей навколо нього не привертатиме уваги, адже в центрі весь час крутиться купа народу. До того ж у процесі будівництва тунелю видобуватиметься багато землі. В іншому місці це може зродити нездорове зацікавлення. А якщо ми будемо вивозити землю з-під фонтана, то ні в кого підозр не виникне, адже кожному телепню ясно, що там триває будівництво підземних комунікацій. Ані митники, ані прикордонники ніколи не допетрають, що ж насправді ми робимо, бо втілювати такий проект у самому центрі міста — нечуване нахабство. Тож там ми будемо абсолютно безпечні. Саме тому ми й прийшли до Вас, тільки Ви можете дати дозвіл на таке будівництво. Я вже порадився з Мірчею, ми вдвох як меценати беремо на себе всі витрати з будівництва Фонтана Єдності — подарунка рідному містові. Це наша частка. Тисова частка — ідея, він це все вигадав. Ичі копатиме, це його внесок. А від Вас потрібен усього лише дозвіл, пане мер.
— Ну, тепер розумію, розумію, розумію... — задумливо проказав Золтан Барток і розлив залишки оковитої у чарки. Її залишилося мало, тому кожен отримав символічну порцію, а найменше з усіх дісталося Ичі, що вже давненько куняв за столом. Міський голова глянув на гробаря й удавано суворо сказав: — Розбудіть хтось його. Негоже спати в кабінеті мера, де вирує робота на благо міста!
— Я за, — проказав отетерілий Ичі, якого зі сну збудив копняк Ікара. Всі випили.
— Я все розумію, шановні мої патріоти міста, але ж де мій інтерес, мій інтерес, мій інтерес де? — міський голова сховав порожню пляшку в шухляду столу і величаво розсівся у кріслі.
— По-перше, — повернувся до полеміки Тис, — у вашій передвиборній програмі кандидата на пост міського голови було записано, що ви докладатимете усіх зусиль задля розвитку відносин між нашим містом і сусіднім регіоном Угорщини, сприяючи таким чином євроінтеґрації України. Так що це втілення вашої обіцянки.
— А по-друге? — скептично й лукаво усміхнувся мер, після чого витер свою мокру від поту лисину носовичком.
— По-друге, — не вгавав Тис, — ви й сам, пане Золтане, етнічний угорець, мадяр, тому Генетично зацікавлені у зближенні нашого краю й держави з Угорщиною і Європою.
— Генетично, кажете, зацікавлений? — розчаровано глянув міський голова.
— І, головне, по-третє, — Тис підняв свій худий вказівний палець з брудним довгим нігтем, немов підкреслюючи кульмінаційність моменту. — Фонтан буде подарований місту, а ви зможете записати його у свої здобутки.
Усі четверо відвідувачів синхронно перевели погляд на міського голову, який мав явно розгублений вигляд. Запала мовчанка. Випити більше не було, а всі слова вже прозвучали. Залишалося чекати вердикту Золтана Бартока, у мутних і п'яних очах якого компанія з усіх сил намагалася розгледіти схвалення.
— Щось мені ваша ідейка слабо подобається, — зневажливо й стомлено підсумував мер. — Більше того, я буду змушений звернутися до правоохоронних органів...
— Зачекайте, зачекайте, це ж справді хороша ідея! — стрепенувся Ікар.
— Я не наймався бути Мойсеєм українського народу на шляху євроінтеґрації. І про жодні тунелі у своїй програмі не писав. Нас усіх пов'яжуть за такі витівки — і матимуть рацію. Такі речі не робляться без згоди згори, — багатозначно закотив очі міський голова.
— Є ще один дуже важливий нюанс, я впевнений, що ви, як справжній бізнесмен, як найкращий бізнесмен міста, його відчули... — закинув гачок Геній Карпат.
— Ну-ну, я люблю нюанси, нюанси, нюанси! — зацікавився Золтан Барток.
— Розумієте, ми з Ікаром багато чого бачили в житті, через багато що пройшли, хоч і окремо один від одного, — здалеку почав Мірча. — Не буду приховувати, та Ви й так чудово знаєте, що я певний час розвивав транскордонну співпрацю. Спочатку сам, поволі й малими кроками, а потім у мене з'явилася команда, справжні духи лісу, вони могли перенести на собі все що завгодно. Потім я довго й плідно співпрацював із нашими братами, циганами, а...