Ні, йшлося зовсім не про наркотики. Цю нішу вже давно зайняли політики високого ранґу, та й спеціалізація в Уляни Дмитрівни була іншою. Угорці запропонували їй постачати кров. Людську кров. Потреба в якій у зв'язку зі стрімким розвитком медицини постійно у світі зростала. Але її — крові — завжди було мало. До того ж законодавство не всюди дозволяло її купувати в населення. Наприклад, в Угорщині кров можна було здавати лише з доброї волі, без жодних відшкодувань. Оскільки ж обсягів добровільної крові не вистачало, з'явився чорний ринок. Відповідно, можливість отримувати дешеву українську кров одразу зацікавила медичну мафію Центральної Європи. Бідне населення готове було щомісяця здавати до півлітра крові за мізерні, порівняно з Європою, гроші. Отож, скориставшись службовим становищем, Уляна Крук швидко домовилася з пунктом здачі крові, що весь «товар», щедро віддячуючи, забиратиме вона. Дуже скоро й цієї крові для нормального функціонування бізнесу виявилося замало, тому Дохторка підмовила медсестер у цілій лікарні збирати з більш-менш здорових пацієнтів хоч по 200-300 мілілітрів — нібито для аналізів, а насправді для чорного транскордонного промислу. Ті охоче погодилися, адже зарплатні не бачили місяцями, а Уляна платила живі гроші в твердій валюті.
Як і все в дев'яності роки, бізнес цей розвивався космічними темпами. Уже через місяць не вистачало й крові, зібраної таким чином. Тоді — за підтримки місцевої влади — у місті організували благодійний місячник, під час якого всі працівники бюджетних установ — учителі, бюрократи, комунальні працівники та інші — були під загрозою звільнення змушені добровільно здати кров на благо вітчизняної медицини. Прибуток виявився настільки шаленим, що мер доручив директорам шкіл зібрати — хай і по меншій порції — також із учнів. На цьому бізнесі росли золоті гори, значно вищі, ніж на банальних цигарках і горілці. Тим більше, що кров має здатність відновлюватися в організмі, і за умови правильного харчування з людини можна зціджувати нову дозу червоного золота раз на кілька тижнів. Так, провернувши свою першу масштабну операцію, Уляна Дмитрівна Крук до своїх контактів на митниці додала «батьків міста», після чого не забарилося й депутатство.
Люди говорили різне. Ходили чутки, буцімто десь за містом існує ферма крові, на якій тримають в ув'язненні понад сто людей — постійних донорів-рабів. Щоправда, ніхто не здогадався приплести до цього Уляну, всі вважали, що «фермером» є мер або головний прокурор міста, яким нічого боятися. Невідомо, чи існувала й існує така ферма під Ведмедевом, адже в ті ж роки жовта преса повідомляла про щось подібне в Індії — і глухий народ міг недочуте добрехати. Правда ж полягала в тому (і Геній Карпат знав це стовідсотково), що Дияволиця задля своїх маніпуляцій спала і з мером, і з головним прокурором. Часто з обома одразу.
Якщо ж за якийсь час дослівно кривавий бізнес зійшов нанівець, то сталося це не через поголоски про міфічну ферму, а з тої простої причини, що Дохторка знайшла ще прибутковішу жилу. Жила ця завжди, весь час була в неї під ногами, вартувало лише її побачити. І Уляна побачила, коли один із закордонних замовників поцікавився, чи не має вона часом на продаж кісток. «Кісток?» — «Так, кісток, бажано в хорошому стані і в якнайповнішому комплекті. Людських, звісно». Довго пояснювати Уляні не довелося. Купа медичних корпорацій та університетів у Західній Європі і Сполучених Штатах готові дорого платити за людські скелети, щоб використовувати їх для навчання. Сучасне законодавство забороняє їм плюндрувати могили й тіла покійників без офіційної згоди мерця, тому у більшості медичних вишів світу сьогодні стоять пластикові замінники. А вони для нормальної освіти не годяться, оскільки жодна технологія не може конкурувати з природою, коли йдеться про такий геніальний витвір, як людське тіло. І внаслідок цього трансплантологи й пластичні хірурги, які мають знати кістки з міліметровою точністю, не отримують відповідної підготовки і кваліфікації. Більшість скелетів на світовий ринок тоді постачала Індія, Пакистан і африканські країни, але попит все одно перевищував пропозицію.
Нове заняття подобалося Дохторці більше за попереднє, бо вже не треба було хвилюватися про свіжість крові й перевозити товар у маленьких холодильниках. Кістки лежали в неї у морзі — лише діставай. Під руку Уляні Крук тоді потрапили всі безхатченки, по яких ніхто не звертався, або трупи людей, родина яких жила далеко і була вдячна, що морг заопікувався тілом і поховав його самотужки. Коротше, три-чотири скелети на тиждень можна було сплавити, а це означало прибуток у двадцять, а то й тридцять тисяч американських доларів. Бізнес процвітав, а наймарґінальніші ведмедівці завдяки йому потрапляли до світових університетів. Щоправда, не зовсім у тому вигляді, в якому б хотіли, але все одно — кар'єра. Інші до університів узагалі не потрапили.
Ну, а де кістка — там і м'ясо. Переконавшись у всесильності української постачальниці, замовники обережно натякнули їй, що будуть дуже раді якійсь зайвій нирці чи здоровому серцю. Цього ж добра в Дияволиці було навіть більше, ніж кісток. Адже скелет можна було забрати лише в тіла, яке нікому не потрібне, а нестачу органів не помічають навіть рідні.
Людське тіло не помирає все одразу. Не лише нігті й волосся продовжують візуально «рости» після смерті: в організмі людини відбуваються тисячі різних процесів. Наприклад, ще якийсь час продовжується обмін речовин. Нутрощі залишаються теплими й поступово втрачають температуру навіть до двадцяти годин. Аж на цій межі починають свій бал бактерії, які розмножуються, переводячи процес розкладу в активну фазу. Тож варто у щойно померлої людини грамотно й технічно вирізати нирку, серце, суглоб чи шматок шкіри, а потім, правильно їх обробивши, своєчасно помістити у відповідний пристрій — і ці органи ще цілком зможуть послужити іншому тілу.
Таким чином, у руках Уляни Крук людське тіло ставало надприбутковим товаром. Скелети їхали в університети, а окремі кістки продавалися для виготовлення біоімплантів. Рогівка кожного ока, яку в західних клініках пересаджували живим пацієнтам, коштувала 2-3 тисячі доларів. І ці люди потім навіть не здогадувалися, що дивляться на наш прекрасний світ очима мерця! Свіжа людська шкіра — переважно з сідниць — їхала в Угорщину для пересадки дамочкам, які прагнули стати гарнішими, або людям з опіками, які просто її потребували. Коли з лікарні у морг потрапляв свіжий труп або коли швидка прямо сюди привозила когось загиблого в автокатастрофі, Дохторка використовувала таку золоту ситуацію на повну: впольовувала обидві нирки, кілька суглобів, рогівки очей, печінку і серце. Серце було найкоштовнішим, воно одне вартувало цілого тіла: його ціна перевищувала сто тисяч доларів. Однак, і клопотів з ним було найбільше, бо пересадити його треба було протягом доби.
Будинок на околиці перетворився на склад і лабораторію, де зберігалися десятки людських органів, готових відправитися до покупця. Не гребувала Уляна Крук і живим товаром: якщо знаходився хтось охочий продати свою нирку, вона ніколи не відмовляла. Переважно це була міська біднота, а ще точніше — цигани. З ними було найлегше, оскільки тіло в них переважно здорове, а самі вони не бачать у своїх органах жодної цінності. Не раз якась мама, бажаючи справити доньці бучне весілля, приходила до Дохторки й за одну нирку діставала нечувані на той час п'ять тисяч доларів. Або бувало, спійманий на криміналі циган не мав чим відкупитися і також лягав на стіл до спокусливої Дияволиці, а вставав з нього уже без нирки. Такі люди переважно не переймалися своїм подальшим життям, до того ж у більшості попервах особливих проблем зі здоров'ям не виникало, а коли за три чи чи п'ять років тіло починало клинити, ніхто з них це з проданим органом уже не пов'язував.