— Я в цьому переконана, — сказала сеньйора де Каспеаро. — Вона належить до такого типу. Але вона вже не молода, і в її чоловіка очі теж розбігаються. Хто, хто, а я знаю.
— Не сумніваюся, — сказала міс Марпл. — Хто, хто, а ви знаєте.
Сеньйора де Каспеаро скинула на неї здивованим поглядом. Вона вочевидь чекала від старої леді зовсім іншої репліки.
Але міс Марпл дивилася на хвилі з виразом лагідної наївності.
— Можна мені поговорити з вами, місіс Кендел?
— Звичайно, — відповіла Молі.
Вона сиділа за столом у своєму кабінеті.
Вікторія Джонсон, висока і яскрава у своїй накрохмаленій білій уніформі, увійшла до кабінету й зачинила за собою двері з дещо таємничим виглядом.
— Я хочу дещо розповісти вам, місіс Кендел.
— А в чому річ? Щось не так?
— Я не знаю. Напевне не знаю. Ідеться про того старого джентльмена, що помер. Про майора. Він помер уві сні.
— Так, так. А що ти хочеш розповісти про нього?
— У його номері була пляшечка з пігулками. Доктор запитував мене про них.
— І що?
— Доктор сказав: «Ану погляньмо, що він тут має на поличці, у ванній кімнаті», — і подивився, що там було. Він знайшов там зубний порошок, пігулки від нестравлення, аспірин, таблетки з крушинової кори й ті пігулки у пляшечці під назвою сереніт.
— Так, — знову повторила Молі.
— Лікар подивився на них і кивнув головою. Але я потім замислилася. Тих пігулок раніше там не було. Я їх не бачила в його ванній кімнаті. Там був тільки зубний порошок, аспірин, лосьйон після гоління й таке інше. Але тих пігулок, що називаються сереніт, я раніше ніколи не бачила.
— Отже, ти думаєш… — Молі здавалася розгубленою.
— Я не знаю, що думати, — сказала Вікторія. — Мені просто здалося, тут щось не так, тому ліпше вам про це розповісти. Може, ви розкажете доктору? А раптом це щось означає? Можливо, хтось поставив туди пляшечку з пігулками, щоб він прийняв їх і помер?
— О, я не думаю, щоб таке могло статися, — промовила Молі.
Вікторія похитала своєю чорною головою.
— Ми ніколи цього не знаємо. Люди здатні на погані вчинки.
Молі виглянула у вікно. Навколо був земний рай. Сонячне світло, море, кораловий риф, музика, танці створювали враження Едемського саду. Але навіть в Едемському саду була тінь — тінь Змія. «Погані вчинки» — як прикро їй було почути такі слова.
— Я проведу розслідування, Вікторіє, — гостро сказала вона. — Не турбуйся. А головне, не поширюй поганих чуток.
Тім Кендел увійшов саме в ту мить, коли Вікторія, досить неохоче, вийшла.
— Щось не так, Молі?
Вона завагалася — але ж Вікторія могла підійти й до нього. І вона розповіла йому про те, що сказала дівчина.
— Не розумію, до чого це базікання — що то були за пігулки зрештою?
— Власне кажучи, я не знаю, Тіме. Доктор Робертсон, коли він сюди приходив, сказав, що їх приймають від високого тиску.
— А що в цьому дивного? Майор міг страждати від високого тиску, хіба ні? Тобто в нього був високий кров'яний тиск, і він приймав пігулки, щоб його знизити. Люди страждають від високого тиску, і я не раз таких людей бачив.
— Це справді так, — погодилася Молі й, завагавшись, додала: — Але Вікторія, схоже, думає, він ковтнув одну з тих таблеток і вона вбила його.
— О, моя люба, це надто мелодраматично! Ти хочеш сказати, хтось замінив його пігулки від високого тиску на щось інше й те інше отруїло його?
— Це справді здається абсурдним, — сказала Молі вибачливим тоном, — коли ти так говориш. Але Вікторія подумала саме так!
— Дурна дівчина! Ми могли б піти й спитати про це доктора Ґрема, він, либонь, знає. Але через таку нісенітницю турбувати його не варто.
— Я теж так думаю.
— Чому тій дівчині спало на думку, що хтось замінив пігулки? Тобто, якщо я правильно тебе зрозумів, хтось поклав інші пігулки в ту саму пляшечку?
— Я не зовсім зрозуміла, — сказала Молі досить безпорадним тоном. — Вікторія, схоже, думає, раніше тієї пляшечки із серенітом там не було.
— Але ж це нісенітниця, — сказав Тім Кендел. — Він мусив приймати ті пігулки постійно, щоб тримати свій кров'яний тиск на низькому рівні.
І він весело пішов поговорити з Фернандо, метрдотелем.
Але Молі не могла забути про цю справу так легко. Коли закінчився клопіт з обідом, вона сказала чоловікові:
— Тіме, якщо Вікторія почне розповідати всім про свої підозри, то чи не ліпше буде нам самим усе з'ясувати?
— Моя люба дівчино! Робертсон та всі інші приходили, усе оглянули й поставили всі запитання, які на той час були їм потрібні.
— Так то воно так, але ти знаєш, як ці дівчата можуть накрутити себе…