— Чудовий вечір, еге ж? — мовила міс Марпл, зупиняючись біля них.
— А чого ми тут стовбичили б, якби він не був чудовим? — буркнув їй у відповідь містер Рейфаєл.
Міс Марпл засміялася лагідним, дзвінким сміхом.
— Ви такий суворий, але не забувайте, що розмовляти про погоду — це дотримуватися одного з найдавніших англійських звичаїв. О Боже, я взяла вовну не того кольору.
Вона поклала сумку з плетивом на садовий столик і потрюхикала назад, до свого бунгало.
— Джексоне! — заволав містер Рейфаєл.
Джексон з'явився.
— Відведіть мене назад, у бунгало, перш ніж сюди повернеться ота стара квочка, — сказав містер Рейфаєл. — Хоч від вашого масажу мені мало користі, — докинув він.
Сказавши це, він дозволив допомогти собі піднятися на ноги й пішов за своїм масажистом до бунгало.
Естер Волтерс подивилася їм навздогін, а потім обернула голову, коли міс Марпл повернулася з клубком вовни й сіла біля неї.
— Сподіваюся, я не потривожила вас? — запитала міс Марпл.
— Звісно, ні, — сказала Естер Волтерс. — Мені скоро треба буде йти й дещо надрукувати, але спершу я хочу посидіти тут хвилин десять і помилуватися заходом сонця.
Міс Марпл сіла й тихим голосом почала розмову. Говорячи, вона вивчала Естер Волтерс. Не сліпуча красуня, але могла 6 здаватися привабливою, якби захотіла. Міс Марпл намагалася відгадати, чому вона цього не хоче. Вона могла б утримуватися від надмірного хизування своєю жіночністю, якби це не подобалося містерові Рейфаєлу, але міс Марпл не думала, що містер Рейфаєл мав би проти цього якісь заперечення. Він був так повністю поглинутий собою, що якби тільки секретарка приділяла йому досить уваги, вона могла б красуватися, мов гурія в раю без найменших заперечень із його боку. Крім того, він зазвичай лягав спати рано, й у вечірні години, коли грали шумові оркестри та відбувалися танці, Естер могла б легко дозволити собі — міс Марпл зробила паузу у своїх думках, щоб підібрати слушне слово, водночас весело розповідаючи про свій візит до Джеймстауна — ага, здаватися значно яскравішою. Естер Волтерс могла б сяяти яскравою квіткою у вечірні години.
Міс Марпл із великою обережністю спрямувала розмову на Джексона.
На запитання про Джексона Естер Волтерс відповідала досить туманно.
— Він дуже компетентний, — сказала вона. — Надзвичайно кваліфікований масажист.
— Певно, він уже давно працює в містера Рейфаєла?
— О, ні, близько дев'ятьох місяців, я думаю…
— Він одружений? — наважилася запитати міс Марпл.
— Одружений? Не думаю, — відповіла Естер Волтерс із подивом у голосі. — Якщо й одружений, то він ніколи про це не згадував… Ні, ні, — додала вона. — Звичайно ж, він не одружений.
Схоже, таке припущення здалося їй кумедним.
Міс Марпл витлумачила її відповідь, додавши подумки одне речення: «У всякому разі він поводиться не так, як чоловік одружений».
Але скільки існує на світі одружених чоловіків, що поводяться не так, як чоловіки одружені. Міс Марпл могла б відразу назвати таких добрий дванадцяток!
— Він досить вродливий чоловік, — замислено промовила вона.
— Так, мабуть, і справді, — підтвердила Естер без будь-якого інтересу.
Міс Марпл придивилася до неї пильніше. Чоловіки її не цікавлять? Можливо, це той різновид жінки, яку цікавить лише один чоловік? Тим більше, що вона, як їй сказали, вдова.
Вона запитала:
— Ви давно працюєте на містера Рейфаєла?
— Чотири чи п'ять років. Коли помер мій чоловік, мені довелося знову шукати роботу. У мене дочка навчається у школі, і мій чоловік залишив мене в досить скрутному матеріальному становищі.
— З містером Рейфаєлом, певно, працювати важко? — ризикнула запитати міс Марпл.
— Та не дуже, після того як пізнаєш його. Він часто впадає у гнів, і характер у нього дуже суперечливий. Думаю, його головна проблема в тому, що він стомився від людей. За останні два роки він змінив п'ятьох слуг. Йому завжди потрібен хтось новий, на кого можна було б гарчати. Але ми з ним дуже добре порозумілися.
— Містер Джексон, схоже, молодик послужливий.
— Він дуже тактовний і винахідливий, — сказала Естер. — Звісно, іноді він… — Вона не докінчила свою фразу.
Міс Марпл на мить замислилася й доказала за неї:
— … почуває себе в ніяковому становищі?
— Саме так. Він не знає, яку роботу, власне, виконує. Проте, — усміхнулася вона, — він уміє втішатися життям.