— Авжеж не здогадуються, адже вони вміють добре приховувати свій стан. Але, — додала Естер, — я не думаю, що Молі має серйозні підстави тривожитися щодо цього випадку. Адже люди помирають від коронарного тромбозу, або церебральної кровотечі, або чогось подібного сьогодні мало не щодня. Набагато частіше, аніж раніш, наскільки я можу судити. Лише харчове отруєння, або тиф, або щось подібне можуть спричинити паніку.
— Майор Полґрейв ніколи не казав мені, що в нього високий кров'яний тиск, — зауважила міс Марпл. — Він казав про це вам?
— Він казав про це комусь, але я не знаю, кому саме, можливо, то був містер Рейфаєл. Я знаю, містер Рейфаєл стверджує протилежне — але це так схоже на нього! Пам'ятаю, Джексон якось згадав про високий тиск у майора. Він сказав тоді, йому не слід би так багато пити.
— Розумію, — замислено промовила міс Марпл. Вона провадила: — Думаю, ви дивилися на нього, як на великого старого зануду? Він розповідав багато історій і, певно, часто повторювався.
— Це найгірше, — сказала Естер. — Тобі доводиться вислуховувати одну й ту саму історію знову й знову, якщо ти не встигнеш швиденько відвернути розмову на іншу тему.
— Щодо мене, то я ставлюся до таких повторень цілком спокійно, — сказала міс Марпл, — бо до цього звикла. Якщо мені вдруге розповідають якусь історію, я не проти вислухати знову, бо вже забула її.
— Це слушна причина, — сказала Естер і весело засміялася.
— Була одна історія, яку він любив розповідати, — сказала міс Марпл, — історія про вбивство. Сподіваюся, він вам її розповідав, чи не так?
Естер Волтерс відкрила сумочку й стала в ній нишпорити. Вона дістала звідти губну помаду й сказала:
— А я думала, що загубила її. — Потім перепитала: — Пробачте, що ви сказали?
— Я запитала, чи майор Полґрейв розповідав вам свою улюблену історію про вбивство?
— Тепер, коли я про це подумала, то, здається, розповідав. Щось про чоловіка, який отруївся газом, чи не так? Але насправді отруїла його дружина. Тобто вона дала йому снодійну пігулку, а потім застромила його голову в газову піч. Ви про це?
— Не зовсім, — відповіла міс Марпл і замислено подивилася на Естер Волтерс.
— Він розповідав стільки історій, — сказала Естер Волтерс вибачливим тоном, — але, як я вже сказала, люди не завжди слухали, що він там базікає.
— Він мав фотографію, — сказала міс Марпл, — яку він мав звичай показувати людям.
— Мабуть, що мав… Але я вже не пригадую, що то була за фотографія. Він показував її вам?
— Ні, — сказала міс Марпл. — Мені він не встиг її показати. Нам завадили…
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
МІС ПРЕСКОТ ТА ІНШІ
— Щодо мене, то я чула від нього таку історію… — почала міс Прескот, знизивши голос і пильно розглянувшись довкола.
Міс Марпл підсунула стільця трохи ближче до неї. Минув певний час, перш ніж міс Марпл пощастило побазікати з міс Прескот сам на сам. Це пояснювалося тим, що родини священнослужителів дуже міцні й міс Прескот майже завжди супроводжував брат, а не було сумніву, що міс Марпл і міс Прескот було набагато зручніше збавити час у приємних теревенях за відсутності веселого каноніка.
— Схоже, — провадила міс Прескот, — хоч я, звісно, не хочу роздмухувати ніякого скандалу й насправді нічого про це не знаю…
— О, я вас цілком розумію, — сказала міс Марпл.
— Схоже, виник якийсь скандал тоді, коли його перша дружина була ще жива! Очевидно, ця жінка, Лакі, — яке дурне ім'я! — я думаю, вона була кузиною його першої дружини, — приїхала сюди й приєдналася до них і, певно, збирала з ними квіти, чи ловила метеликів, чи щось таке. І люди багато по них балакали, бо стосунки між ними були дуже близькі — якщо ви розумієте, про що я кажу.
— Люди завжди все помічають, чи не так? — прокоментувала міс Марпл.
— І, звичайно ж, коли його дружина раптово померла…
— Вона померла тут, на цьому острові?
— Ні, ні. Я думаю, вони були в той час на Мартиніці або Тобаго.
— Зрозуміло.
— Але я довідалася від інших людей, які перебували в той час там, а потім приїхали сюди й говорили про всяку всячину, начебто лікар мав якісь сумніви.
— Справді? — перепитала міс Марпл із видимою цікавістю.
— То були тільки чутки, звичайно, але містер Дайсон, безперечно, одружився знову надто швидко. — Вона знову стишила голос. — Десь через місяць, я думаю.
— Уже через місяць, — повторила міс Марпл.
Дві жінки подивились одна на одну.
— Яка нечулість! — сказала міс Прескот.