Шукачів було не так багато, як їй спочатку здалося. Більшість людей, певно, досі спали у своїх бунгало. Вона побачила кілька постатей, що стояли на березі струмка. Хтось пробіг повз неї в тому напрямку, мало не збивши її з ніг. То був Тім Кендел. Через хвилину або дві вона почула його крик:
— Молі! Боже мій, Молі!
Минула ще хвилина або дві, перш ніж міс Марпл змогла приєднатися до маленької групи. Вона складалася з одного з кубинських офіціантів, Евелін Гілінґдон і двох тубільних дівчат. Вони розступилися, щоб пропустити Тіма. Міс Марпл підійшла, коли він нахилився, щоб подивитися.
— Молі…
Він повільно опустився навколішки. Міс Марпл ясно бачила тіло дівчини, що лежало в струмку, її обличчя було під поверхнею води, золоте волосся розсипалося по світло-зеленій гаптованій шалі, яка прикривала її плечі. Листя, яке плавало у струмку, та очерет створю-I вали обстановку, схожу на сцену з «Гамлета» з Молі в ролі мертвої Офелії…
Коли Тім простяг руку, щоб доторкнутися до неї, спокійна тверезомисляча міс Марпл узяла ініціативу на себе й сказала твердим і авторитетним голосом:
— Не чіпайте її, містере Кендел. Її не можна рухати.
Тім обернув до неї приголомшене обличчя.
— Але я повинен… Це Молі… Я повинен…
Евелін Гілінґдон поклала руку йому на плече.
— Вона мертва, Тіме. Я її не рухала, але помацала в неї пульс.
— Мертва? — запитав Тім, не повіривши своїм вухам. — Мертва? Ви хочете сказати, вона втопилася?
— Боюся, що так. Схоже на те.
— Але чому? — Розпачливий крик вихопився з грудей у молодика. — Чому? Вона була така щаслива сьогодні вранці. Ми обговорювали свої плани на завтра. Чому це жахливе бажання померти знову повернулося до неї? Чому вона вислизнула з дому — вибігла в ніч, прибігла сюди і втопилася? Який розпач її опанував, яке лихо спіткало — чому вона нічого мені не сказала?
— Я не знаю, мій любий, — лагідно сказала Евелін. — Я не знаю.
Міс Марпл промовила:
— Нехай хтось покличе доктора Ґрема. А хтось нехай зателефонує до поліції.
— До поліції? — гірко засміявся Тім. — Навіщо тут потрібна поліція?
— Поліція має бути повідомлена у випадку самогубства, — пояснила міс Марпл.
Тім повільно підвівся на ноги.
— Я приведу Ґрема, — сказав він через силу. — Може, навіть тепер йому пощастить щось зробити.
Він побіг, спотикаючись, у напрямку готелю. Евелін Гілінґдон і міс Марпл стояли поруч, дивлячись на мертву дівчину.
Евелін похитала головою.
— Надто пізно. Вона зовсім холодна. Вона мертва вже не менш як годину — а може, і більше. Яка трагедія! Ці двоє здавалися такими щасливими. Думаю, у неї завжди була порушена психічна рівновага.
— Ні, — сказала міс Марпл. — Я не думаю, що в неї була порушена психічна рівновага.
Евелін подивилася на неї з цікавістю.
— Що ви маєте на увазі?
Місяць був за хмарами, але тепер він викотився на чисте небо. Його сріблясте світло впало на розпростерте волосся Молі…
У міс Марпл вихопився несподіваний вигук. Вона нахилилася, пильно придивляючись, потім доторкнулася до золотавої голови. Вона заговорила до Евелін Гілінґдон, і в її голосі зазвучали якісь інші ноти.
— Я гадаю, — сказала вона, — нам ліпше переконатися.
Евелін Гілінґдон здивовано подивилася на неї.
— Але ж ви самі сказали Тімові, що доторкатися до тіла не можна?
— Я знаю. Але місяць тоді був за хмарами. 1 я не роздивилася…
Дуже обережно вона доторкнулася кінчиком пальця до золотавого волосся й розсунула його так, що стало видно корінці…
Евелін зойкнула:
— Лакі!
І через мить повторила:
— Це не Молі… Лакі…
Міс Марпл кивнула головою.
— Вони мають волосся дуже схожого кольору — але волосся Лакі біля корінців темне, бо вона його фарбує.
— Але в неї на плечах шаль Молі.
— Вона їй дуже подобалася. Я чула, як вона казала, що хоче купити таку саму. Певно, вона її й купила.
— То ось чому ми були обмануті…
Евелін не закінчила фразу, зловивши на собі пильний погляд міс Марпл.
— Хтось повинен повідомити її чоловіка.
На мить запала мовчанка, потім Евелін сказала:
— Гаразд, я його повідомлю.
Вона обернулася й пішла геть між пальмами. Міс Марпл якусь мить стояла нерухомо, а тоді злегка обернула голову й покликала:
— Полковнику Гілінґдон!
Едвард Гілінґдон вийшов із-за дерев, що були в неї за спиною, і став поруч із нею.
— Ви знали, що я тут?