— Ви відкинули тінь, — сказала міс Марпл.
Вони стояли якусь хвилину мовчки.
Він сказав, так, ніби звертався до самого себе:
— Отже, у кінцевому підсумку її прізвисько не виправдало себе.
— Я думаю, ви радий, що вона померла?
— А це вас шокує? Гаразд, не стану заперечувати. Я радий, що вона померла.
— Смерть часто буває найкращим розв'язанням проблем.
Едвард Гілінґдон повільно обернув голову. Міс Марпл зустріла його погляд спокійно й твердо.
— Якщо ви думаєте…
У його тоні прозвучала несподівана погроза, і він ступив крок до неї.
Міс Марпл спокійно сказала:
— Ваша дружина через мить буде тут із містером Дайсоном. Або з'явиться містер Кендел із доктором Ґремом.
Едвард Гілінґдон розслабився. Він відвернув голову і став дивитися на мертву жінку.
Міс Марпл тихенько відійшла вбік. Незабаром її кроки прискорилися.
Дійшовши до свого бунгало, вона зупинилася. Саме тут вона сиділа в той день, коли розмовляла з майором Полґрейвом. Саме тут він нишпорив у своєму гамані, шукаючи фотографію вбивці…
Вона пригадала, як він підняв погляд і як раптом побагровіло його обличчя. «Таке потворне, — як сказала сеньйора де Каспеаро. — У нього було лихе око».
Лихе око… Око… Око…
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
НЕМЕЗИДА
Попри всі тривоги та біганину вночі містер Рейфаєл нічого не чув.
Він міцно спав у ліжку, тонко посвистуючи носом, коли раптом відчув, як чиїсь руки схопили його за плечі й ґвалтовно струснули.
— Хто там, чорт забирай?
— Це я, і якби ми жили в стародавній Греції, то я сказала б: «Це я — Немезида!» Саме так називали греки богиню помсти, якщо не помиляюся.
Містер Рейфаєл, наскільки міг, підняв своє хирляве тіло над подушками. Він витріщився на неї. Міс Марпл, стоячи в місячному світлі, з головою, закутаною в пухнастий шарф зі світлої рожевої вовни, була настільки не схожа на постать Немезиди, наскільки це можна собі уявити.
— То ви Немезида, кажете? — запитав містер Рейфаєл після хвилинної мовчанки.
— Сподіваюся нею стати — якщо ви мені допоможете.
— А чи не пояснили б ви мені більш зрозуміло, чому ви вдерлися до мене посеред ночі й чого ви від мене хочете?
— Я вважаю, нам треба діяти швидко. Дуже швидко. Яка ж я була дурна! Я повинна була на самому початку зрозуміти, про що йдеться. Адже все так просто.
— Що саме так просто і про що ви говорите?
— Ви багато чого проспали, — сказала міс Марпл. — Знайдено труп. Спочатку ми думали, що то тіло Молі Кендел, але то була Лакі Дайсон. Утоплена в струмку.
— Лакі, еге? — перепитав містер Рейфаєл. — Утоплена в струмку? Вона сама втопилася чи хтось її втопив?
— Хтось її втопив, — сказала міс Марпл.
— Розумію. Принаймні, думаю, що розумію. Тому ви й кажете, що все так просто? Ґреґ Дайсон був у нас першим кандидатом на вбивцю, і він ним і виявився. Так? Ви про нього думаєте? І боїтеся, щоб він не вийшов сухим із води?
Міс Марпл набрала повні груди повітря.
— Містере Рейфаєл, ви мені довіряєте? Ми повинні попередити вбивство, яке ось-ось буде скоєне.
— Я думав, ви сказали, воно вже скоєне.
— Це вбивство скоєне помилково. Інше вбивство може бути скоєне щохвилини. Не можна гаяти ні секунди. Ми повинні йому перешкодити. Рушаймо негайно.
— Вам дуже легко так говорити, — сказав містер Рейфаєл. — Рушаймо, кажете? А як я можу кудись рушати? Адже я не можу навіть ходити без сторонньої допомоги. Як ми з вами зможемо перешкодити вбивству? Вам близько ста років, а я старий і безпорадний каліка.
— Я подумала про Джексона, — сказала міс Марпл. — Адже Джексон зробить усе, що ви йому накажете, чи не так?
— Авжеж, зробить, — сказав містер Рейфаєл. — А надто якщо я пообіцяю, що його зусилля будуть добре оплачені. Ви цього хочете?
— Так. Накажіть йому піти зі мною й виконувати все, що я йому накажу.
Містер Рейфаєл дивився на неї протягом шістьох секунд. Потім сказав:
— Гаразд. Можливо, зараз я йду на найбільший у своєму житті ризик. Але він буде далеко не першим.
Він підвищив голос і гукнув:
— Джексоне!
Водночас узяв електричний дзвінок, що лежав у нього під рукою, і натиснув кнопку.
Не минуло й тридцятьох секунд, як Джексон увійшов крізь двері, що відчинялися до сусідньої кімнати.
— Ви мене гукали й дзвонили мені, сер? Що сталося?
Він замовк, здивовано витріщившись на міс Марпл.
— Ти робитимеш, Джексоне, так, як я тобі накажу. Ти підеш із цією леді, міс Марпл. Ти підеш туди, куди вона тебе поведе, і робитимеш усе, що вона тобі накаже. Ти муситимеш підкорятися кожному її слову. Ти мене зрозумів?