І король мусів дати наказ, щоб лови починали без нього.
Батько з дочкою пішли до невеликої кімнати, щоб їм ніхто не заважав. Маргарета поставила свойого секретаря та Артура в передпокою, загадавши їм нікого не пускати.
Дочка дала батькові короткий список боргів, що за них заставлено його володіння, та кошторис великих сум, що їх час було платити, а грошей Рене не мав.
Король Рене боронився, казав, що в скарбниці має десять тисяч і ніяк не згоджувався, що цього не стане на всі борги, кожен не менший, як тисяч на сім.
— Тоді, — нетерпляче сказав, — заплатимо найгіршому кредиторові, а решта хай почекає.
— Нічого не вийде!
— Але хіба я, — промовив Рене, — не король неапольський, арагонський, єрусалимський та обидвох Сіцілій? Хіба державець таких чудесних земель…
— Ви справді державець цих земель, — сказала Маргарета, — але хіба треба нагадувати вашій величності, що ви такий самий король цих земель, як я королева Англії, де не маю й десятини землі, не маю одного шілінга прибутку. Наші володіння тільки на папері, а так само й прибутки.
— Що ж я робитиму? Хіба ж я винен, що не маю грошей? Я б охоче заплатив!
— Я вам скажу, де взяти коштів. Відмовтесь від вашого непотрібного сану короля, і прибутків вам буде досить, щоб жити в достатках та мати ваші улюблені розваги, як приватна людина.
— Маргарето! Ти не думаєш, що кажеш, — державець та народ міцно зв'язані! Підданці мої є вівці, а я їх доглядаю. Я не маю права відмовитись від свойого обов'язку!
— Коли б ви спроможні були його виконати, — заперечила королева, — я б цього не радила, а королівство ваше скелет: його Франція, або Бургундія однаково розіб'є.
По щоках старого короля текли сльози.
— Ради твоїх вигод я не мав змоги вжити заходів, — промовив старий. — Хіба ти не можеш мені допомогти?
— Коли вам важать мої вигоди, — озвалася Маргарета, — майте на увазі, що відмовившись Провансу, ви виконаєте єдине бажання моє; але заприсягаюсь, і вам це вийде тільки на краще!
— Не кажи нічого; дай акт, я підписую! Я бачу, ти його приготувала. Підпишу й піду на лови. Треба вміти терпіти й не плакати.
— А ви не питаєте, — здивувалась Маргарета, — кому віддаєте ваші володіння?
— А мені що до того! Адже ж мені вони не належатимуть. Це, мабуть, або Карлу Бургундському, або небожеві мойому Людовікові.
Обидва розумні та розуміються на політиці.
— Ви поступаєтеся Провансом бургундському герцогові!
— Я й сам волію його; він гордий та не лихий. Але почекай, а забезпечення буде мені та моїм підданцям?
— Вам призначають добре утримання, — відповіла Маргарета.
Рене байдуже почав насвистувати свою нову пісню та підписав акта зречення, не знімаючи рукавички та не прочитавши його змісту.
— А це що? — подивився він на другого пергамента. — Невже мій родич Карло хоче одержати також Сіцілію, Неаполь та Єрусалим, як і рештки Прованса? Мені здається, тоді варто взяти більшого аркуша…
— Цей папір, — сказала Маргарета, — зречення від вимог Ферранда де-Водемона на Льотарінґію, та зобов'язання не мати з бургундським герцогом з цього приводу жодних чвар.
Цього разу Маргарета надто багато на себе взяла.
Рене здригнувся, почервонів та вперше обурено скрикнув:
— Як? Зректися мені мойого внука, Йоландиного сина? Сором тобі, Маргарето!
Маргарета почала йому доводити, що закони чести. не зобов'язують Рене підтримувати молодого претендента. Але не встиг батько їй відповісти, в передпокої почувся гомін, двері широко розчинились та до кімнати ввійшов цілком озброєний лицар, увесь запорошений — знати, зробив він далеку путь.
— Я тут, батьку моєї матері, гляньте на вашого унука Ферранда де-Водемона. Благословіть мене!
— Благословляю! — сказав Рене. — Будь щасливий, відважний юначе.
— А ви, тітко, — повернувся лицар до Маргарети, — ви, яку скинули з престола зрадництво та лицемірство, невже ви не підтримаєте вашого родича?
— Бажаю тобі добра, небоже, — відповіла англійська королева. — Але радити старому тебе підтримувати в такій безнадійній справі не буду.
— Невже моя справа така безнадійна і невже це говорить моя тітка Маргарета?
— Тебе, — провадила далі Маргарета, — підтримують самі розбишаки й німецькі шляхтичі, волоцюги з райнських міст та підлі швайцарці.
— Але доля за мене! — закричав Водемон. — Я примчав сюди переможцем з кривавого бойовища, де розбито військо бургундського тирана!
— Брехня! — скочила з місця Маргарета. — Не вірю!